Розділ 18. Саша

За тиждень у Порту Саша повернулася до звичайного життя.

Вона знову прокидалася у власному ліжку, босоніж йшла на кухню і не думала про те, де що лежить.

Квартира зустріла її знайомими дрібницями та слідами потопу, про який вона в Амстердамі вже встигла забути. Частину речей Ліза допомогла привести до ладу, дещо довелося переставити, а стеля все ще чекала нормального ремонту.

Саша повернула на місце свої речі, заповнила холодильник і за кілька днів все виглядало так, ніби вона нікуди не виїжджала.

Тільки чашка з ярмарку щоразу псувала цю ілюзію. Саша провела пальцем по намальованій собачці, тихо видихнула, та сховала її на найдальшу полицю шафи. Надто вже нагадувала Матео біля машини, його усмішку, жарти та наскільки їм було комфортно разом у той день.

Одразу після її повернення Ліза привела хлопців у гості.

За пів години квартира знову наповнилася шумом, дитячими речами, крихтами й суперечками через те, кому належить останній шматок шоколаду.

Саша сміялася разом із ними й уперше після від’їзду з Амстердама відчула, що справді повернулася додому.

Далі були парк атракціонів, і солодка вата, яка намертво прилипла до її волосся.

У понеділок почалася робоча рутина.

Зранку знову з’явилися листи, коментарі до макетів, короткі дзвінки і нескінченні повідомлення в чатах.

Матео тепер писав їй лише тоді, коли справді було що сказати по роботі. 

Потрібне підтвердження від visual по Брюсселю.

Саша, глянеш цей файл?

Дякую.

Лише ті  повідомлення, які вона мала отримувати від Client Communications Manager.

За весь тиждень вони жодного разу не поговорили по-справжньому.

Спочатку Саша ще чекала, що ввечері з’явиться якесь інше повідомлення. Не про роботу. Просто від нього.

Потім перестала чекати.

У п’ятницю MAREA зібралася на короткий дзвінок.

Клара була в Амстердамі, Ноа - десь у Берліні, а Амелі сиділа вдома - в камеру постійно влазила невелика смішна собака незрозумілої породи.

Саша приєдналася зі своєї кухні в Порту.

На кілька секунд їй стало дивно.

Ще недавно вони всі сиділи в одній переговорній, а тепер кожен знову був у своєму маленькому прямокутнику відеозв’яку.

- Всім доброго ранку, - сказала Клара. - Сьогодні дуже швидко пройдемося по питанням. Все іде за планом. Барселона підтвердила документи, digital чекає останню перевірку, Брюссель повернеться до нас у понеділок.

- А “дуже швидко” - це скільки? - запитав Ноа.

- Якщо ніхто не почне сперечатися, двадцять хвилин, - Клара відкрила документацію.

- Тобто година, - пробурмотів Ноа.

Саша усміхнулася.

Потім на екрані з’явився Матео.

Вона сумувала за ним сильніше, ніж хотіла визнавати, і досі не знала, як тепер поводитися навіть у таких простих ситуаціях.

Привітатися окремо було б дивно.

Не привітатися взагалі - ще дивніше.

Тож Саша просто кивнула разом з усіма, коли він сказав:

- Привіт.

Матео на секунду глянув у камеру.

На мить їй здалося, що саме на неї. Або так хотілося вірити.

“Зберися”, - вона змусила себе перевести погляд на презентацію й слухати Клару. 

Дзвінок справді виявився коротким.

Вони пройшлися по задачах, Саша підтвердила дві локальні адаптації й пообіцяла передати фінальний варіант у вівторок. 

Пізніше того ж дня Адріан написав їй окремо й попросив на п’ять хвилин підключитися до дзвінка.

Саша підтвердила. “Сподіваюся, він не буде знову змінювати вимоги до оформлення.”, - вона втомлено потерла очі.

 Але Адріан з’явився на екрані без жодних файлів чи презентацій.

- Привіт! Я ненадовго, - сказав він, - Насправді хотів поговорити не про роботу. І вибачитися.

Саша завмерла з чашкою біля губ і так і не зробила ковток. 

- За що?

Адріан ніяково усміхнувся.

- За вечір в Амстердамі. Амелі сказала, що я міг трохи… перестаратися.

“Амелі? Вона дійсно це зробила?”

- Вона сказала саме так?

- Ні. Вона була значно менш дипломатичною.

Саша не стримала усмішки.

- Це схоже на неї.

Адріан теж засміявся, але майже одразу став серйознішим.

- Я справді не хотів ставити тебе в незручне становище. Мені здавалося, що це просто легкий флірт і ти не проти. Але якщо я неправильно зрозумів ситуацію - вибач.