Розділ 3. Олександра

До четверга квартира нарешті просохла.

На стелі лишилася нерівна жовтувата пляма, одна з дощок в коридорі трохи піднялася по краю й тепер чіплялася за носок, якщо пройти неуважно, але в цілому все було не так страшно. Орендодавець - приємний чоловік середнього віку, міг їй тільки поспівчувати.

Саша зітхнула і натиснула кнопку “Зберегти” на новому ноуті. Той протяжно загудів. Новим його можна було назвати з великою натяжкою - але це було єдине, що компанія змогла знайти для неї у такі короткі строки.

Він грівся від двох відкритих програм, важив як невелика валіза і час від часу починав шуміти без видимої причини.

Саша ставилася до нього з обережністю. До того ж, він нагадував їй той чудовий день невдалої презентації.

“Хоча ні, саме за презентацію Томас мене хвалив,”, - зауважила сама собі дівчина і зітхнула. 

Габріель Ортега зник із її робочого поля зору. Та й вона сама не могла дібрати слів, щоб нарешті написати емейл. “В цілому, він був правий. Але формулювання… Не можна так розмовляти з колегами. Можна було б хоча б запитати мою думку… Або чи не сталося щось, бо я без камери…”, - Саша похмуро втупилась у ноутбук, який ніяк не міг завантажити картинку.

Після презентації вона ще кілька разів поверталася думками до їхньої сварки й щоразу доходила до неприємного висновку: сама вона теж перегнула. Це, втім, не робило Габріеля менш різким. 

Взагалі він здався їй трохи інакшим, ніж на корпоративній аватарці, але вона не мала часу роздивлятися відео, де одночасно були троє колег. Дівчина була зайнята презентацією, а потім відбивалась від племінників, які намагалися пролізти до неї в кабінет, доки Ліза була у ванній. 

Саша зітхнула, відсунула ноутбук і взяла телефон в руки. 

“Що там по дресс коду на корпоратив?”, - вона шукала лист із деталями поїздки.

У Амстердамі працювала найбільша частина команди. 

Це було дивне відчуття - працювати в компанії два роки і бачити вживу лише кількох людей. До цього Саша працювала у маленькій фірмі, де всі знали один одного.

Тож вона з нетерпінням чекала на корпоратив. З людьми з різних міст, презентаціями, нагородами, музикою, безкоштовними коктейлями і “важливим оголошенням”, яке вже кілька днів обговорювали у внутрішніх чатах.

Саша майже не сумнівалася, що оголошення стосувалося нового великого проєкту.

Вона чула, що компанія планує вийти на нові ринки.

Томас кілька разів просив її допомогти з документацією, і з того часу Саша періодично ловила себе на тому, що продовжує думати про це.

Вона хотіла бути у цьому проєкті. І саме тому намагалася не будувати занадто багато припущень.

Бо Томас одного разу запитав, чи готова вона брати більше відповідальності і як відноситься до відряджень.

Це могло щось означати. А могло не означати нічого.

Дівчина поспіхом зібрала валізи і поїхала до Лізи. Літак був уже вечері, а їй ще треба було передати ключі від квартири. “Раптом заллє”, - невелесо посміхнулась Саша.

У сестри вдома Ден зустрів її з синім динозавром, хвіст якого вже тримався на скотчі. Старший Марко одразу повідомив, що вже з’їв всі цукерки, які вона купила. Та сьогодні Саша була їм не цікава. Хлопці побігли добудовувати фортецю з подушок.

На кухні Ліза одразу поставила перед нею келих вина.

- Все, останній робочий день? Готуєшся до поїздки?

Саша покрутила келих у пальцях.

- Там будуть всі європейські офіси. Я половину з цих людей навіть не знаю. А деяких знаю два роки й ніколи не бачила наживо.

Ліза посміхнулася й потягнулася по сир. 

- Сподіваюсь, буде весело, ти заслуговуєш на гарний відпочинок. Може познайомишся з кимось…

Олександра усміхнулась.

- У мене взагалі-то простіші плани: випити, потанцювати… 

- А якщо хтось розумний і симпатичний запропонує тобі келих?

- Я не буду обмежувати людину в добрих вчинках, - пирхнула Саша.

Ліза засміялася.

- І правильно. 

- Ти впораєшся тут сама?, - голос Саші став серйозним.

Старша сестра подивилася на неї поверх келиха. 

- Хіба у мене є варіанти? Звичайно.

Саша мовчки кивнула. Після важкого розлучення Ліза залишилася сама з двома дітьми. Вона жодного разу не сказала, що шкодує про це, і майже ніколи не просила про допомогу.

Саша все одно без зайвих розмов допомагала. Купувала хлопцям те, що було потрібно, іноді забирала їх на кілька годин, якщо бачила, що Ліза втомилася.

Саша любила сестру й обожнювала племінників. Саме Ліза колись затягнула її в перший справжній похід. І відтоді гори стали для Саші одним із найулюбленіших способів відпочити. 

Раніше вони могли вибрати маршрут, взяти рюкзаки й зникнути кудись до вечора, або взагалі на кілька днів. Тепер їхні спільні походи скоротилися до легких стежок і прогулянок, які витримували Ден і Марко.