Глава 11. На межі

Ентоні Лестер

«Я її вб'ю...» — саме такі думки крутилися в голові принца щодо своєї нареченої з самого ранку. Цей бал, організований сьогодні імператрицею на честь послів усіх дружніх держав, був надзвичайно важливим випробуванням на Золотому турнірі. Вміння бути не лише державним діячом та воїном, але й дипломатом вважалося одним з головних здібностей для майбутнього правителя. Ентоні був чудовим співрозмовником, знав усі тонкощі етикету і міжнародної політики, тож з легкістю міг би одержати перемогу над своїм іноді нестримним у балачках братом, як зробив це у випробуванні судом, але була одна маленька проблемка — цього разу його успіх міг бути лише спільною з Астрід заслугою. А дівчисько, здавалося, не було зацікавлене в його перемозі...

Хоча ще зовсім нещодавно в приміщенні Верховного Суду йому здавалося, що вона щиро вболіває. Маркіза Ормзкольт проявляла стільки уваги і з такою надією вдивлялася в обличчя монарха, коли він оголошував свій вердикт, що Ентоні майже сповнився надією. Можливо, за час, що живе при дворі, дівчина заспокоїлася, опам'яталася і готова розпочати життя з початку? Певно, це було б прекрасним дарунком для юнака. Він добре розумів, що не зможе змінити наречену, тож доведеться вживатися з цією. А замість войовничої істерички так хотілося б отримати ніжну й дбайливу дружину. Хіба він просить про неможливе?

Та, певно, в небес на кожного свої плани. І коли Даріану дісталася хоч і противна (це на смак Ентоні, звісно), зате відповідальна дружина, то блакитноокому спадкоємцю — бідова маркіза.

І ось де вона, питається? Він же ще вчора ввечері навмисно попросив її не запізнюватися. Згідно з протоколом свята спершу в Тронну залу мають спуститися Їх Величності, потім Їх Високості зі своїми жінками, а вже лише тоді по черзі запрошуватимуть послів.

Монархи вже на місцях. Даріан з Адріаною також урочисто спустилися в залу. Посли чекають своєї черги в коридорі. А Ентоні перед головними сходами нервово намотує кола. Настрій у вельмишановних гостей з кожною секундою ставав усе гіршим. Здавалося, вони серйозно вважали неповагою до себе таку поведінку представника династії.

А він, хоч і ненавидів брехню, замилював їм очі байками про те, що майбутня принцеса почувається вельми погано. Мовляв, з нею зараз цілитель. Можна лише уявити, який вибухне скандал, якщо стане відомо, що в покоях маркізи цілитель, ані знахар, ані маг чи відьмак не з'являвся. А, судячи з цього «невимовного успіху», який супроводжував спадкоємця останні тижні, зберегти таємницю таки не вийде.

— Де вона? Ще не йде? — спитав нервово у лакея, вкотре обіцяючи собі повдовіти одразу після весілля.

— Немає, Ваша Високосте, — винувато опустивши очі до підлоги, відповів той. Ентоні всміхнувся послам, від яких так і віяло напругою та невдоволенням, і просичав до слуги так тихо, щоб його не почули вельмишановні гості свята:

— Йди поклич її... Хай прийде негайно...

Ентоні добре знав, що це новий бунт. Розумів, що від лакея буде мало користі, але просто боявся відправлятися до неї сам. Здавалося, зараз він ладний на все. Може враз вирішити переграти і повдовіти ще до весілля.

Адже вона знала, що це важливо! І все одно показує характер!

От як з нею можна поладнати?!

Лакея не було хвилин двадцять, але здавалося, що цілу вічність. Однак, коли він таки з'явився перед світлими очима принца, Ентоні подумав, що краще б його ще хоч трохи не було. Адже тоді він все ще плекав би надії на успішне вирішення цієї... хм, скажімо, пригоди.

— Що таке? Де маркіза? — якби словами можна було вбивати, лакей навряд би вижив після такого тону.

— Її Світлість розлила чай на сукню... ненароком... Перевдягається...

— Ненароком... — повторив юнак, точно знаючи, що немає в світі нічого умиснішого, ніж цей «нещасний випадок». — Іди туди і приведи її хоч в сукні, хоч у брудній сукні, хоч голу!

Лакей наказом явно вразився, але перечити не став і хутко розтопився у темряві коридорів, як ніби його й не було тут ніколи.

Що ж, ситуація була жахливою. Просто препоганою. І її слід рятувати.

Кажете, випробування на дипломатику? Подивимося...

Зробивши глибокий вдих і видих, принц впевненими кроками підійшов до послів, надягнувши на обличчя скорботну маску. Скільки тих масок ще береглося в його асортименті? Сотні... Він був змушений надягати їх так часто, що вже навряд пам'ятав себе справжнього.

— Дякую кожному з вас за те, що прийняли наше запрошення, — розважливо розпочав він. — Я розумію, яке ви маєте зараз враження. Знаю, ситуація вельми неприємна і обурлива. І я прошу вашого щирого пробачення. Правда в тому, що моя наречена дійсно хворіє...

Тут витримавши багатозначну паузу і додавши подумки, що вона хворіє на невиліковну хворобу голови, Ентоні продовжив:

— Нічого серйозного. Просто вона дуже перевтомлюється останнім часом, багато працює, взяла на свої тендітні плечі чималий обсяг роботи, адже дуже хоче займатися благодійністю і бути корисною імперії. Астрід просить мене зберігати її наміри в таємниці. Знає лише моя сестра принцеса Селіна. Нам не хочеться, щоб це якось вплинуло на результат Золотого турніру. Боротьба між мною і принцом Даріаном чесна, заслуги наших дружин не повинні впливати на те. Останніми днями здоров'я моєї коханої почало підводити. Вона геть перетрудилася, перехвилювалася, перевтомилася. Їй і мені жахливо незручно перед вами. Та вона неодмінно прийде, вже в дорозі. Як повідомив лакей, цілитель уже покинув її покої...

Тієї миті принц заприсягнувся, що це буде правдою. Нехай зараз Астрід байдикує, але вже від завтра розпочне бурхливу благодійну діяльність. Селіна їй допоможе. Може, усвідомивши, що є люди, яким живеться гірше, ніж їй, опам'ятається і заспокоїться? Хотілося б вірити... Хоча на те, що вона вміє співчувати він і не сподівався більше.

Посли в байку повірили, тож навіть висловили співчуття і дещо змінили гнів на милість. Щоб не порушувати протокол, вирішили дочекатися майбутню принцесу, а тим часом Ентоні завів розмову про державні справи і майбутні торгові договори з ще вигіднішими умовами для кожної з держав.