Майже принцеса, або Наречена з примусу

Глава 10. Суд

Астрід Ванесса Ормзкольт

Після того жахливого інциденту щось у мені змінилося. Виникла відраза до цих світських заходів. І хоч імператриця й словом мені не нагадала про ту історію, а спробу вибачитися зупинила, я почувалася жахливо. І тепер так, як ніколи раніше, мріяла повернутися додому і забути про все це, мов страшний сон. Тому що якщо в мене це не вийде і я буду змушена залишитися в палаці, придворні не забудуть мені цього фіаско. Так і залишуся в історії, як принцеса-невдаха! Не хочу!

Взагалі я помітила, що кожна моя дія в палаці обертається ще більшою ненавистю до цієї нав'язаної ролі. Щоб я не намагалася зробити, в результаті моя жага волі лише сильнішає. Проростає в мені деревом, яке стає моїм стрижнем.

Я виберуся звідси! Обіцяю собі: рабство завершиться! Чого б мені це не варто було...

Ну а поки в мене це не вдалося, доведеться потерпіти. Благо, що до благодійного балу, на якому мені слід буде стати головною зіркою заходу, трохи є часу, щоб перепочити і набратися сил. Тому що продовжувати в такому темпі для мене непомірно важко.

Сьогодні мало відбутися одне з найважливіших випробувань Золотого турніру. Кожному з наших принців доведеться прослухати справу в Верховному суді і потім по черзі винести своє рішення, яке повинно відповідати рішенню монарха. Той, хто не впорається, матиме значно нижчі шанси в порівнянні зі своїм братом посісти престол.

Імператор повинен бути справедливим, повинен знати та поважати закони своєї імперії. Я була абсолютно згодна з Його Величністю і тому з радістю прийняла запрошення на цей невеселий, але важливий для імперії захід.

Готуючись підтримувати свого принца з першої лави глядачів, вирішила не дивувати придворних ще більше й обрати традиційне вбрання. Коричнева сукня з криноліновим подолом та закритим декольте на ґудзичках, розшитим простими візерунками, в тон до сукні капелюшок, білі рукавички та віяло... Саме так повинна була виглядати аристократка в залі королівського суду. Так я й одяглася. Мої компаньйонки-принцеси, що, звісно, теж не відмовилися від такої розваги, мали подібний вигляд, а тому мені здалося, що всі ми раптом перетворилися на близнючок. Так і переплутати недовго.

Велетенська сіра й непривітна будівля суду знаходилася за межами палацу, тож сьогодні вперше за довгий час я побувала в місті. Щоправда, не без нагляду. Ми їхали в одній кареті з Селіною та Адріаною, а потім під наглядом охоронців покірно пройшли в залу й зайняли свої місця поруч з імператрицею, яка приїхала за мить до нас.

Суд мав бути публічним, тому усі охочі могли прийти й стати свідками такої вагомої події в історії турніру. Дізнавшись про це від Уни, я уявити не могла, що охочих буде стільки! Здавалося, немов кожен житель столиці і всі аристократи зібралися в вищезгаданому приміщенні, від чого ставало трохи не комфортно і тісно. Мені в моральному плані, а ось іншим — у фізичному. Якщо знать розміщувалася на лавах та стільцях, то простолюдини ще й сідали одне одному на руки й ставали так близько, що запросто могли б когось задавити. Велетенська зала виявилася заповненою, а з дверей все ще линув натовп, протискаючись всередину.

Скоро в залі з'явилися принци і Його Величність. Імператор у довгій чорній мантії очікувано велично розмістився на головному троні, а його сини присіли на крісла, що розміщувалися з двох сторін правителя. Обидва такі зібрані, сильні, серйозні... Я не могла здалеку помітити колір очей, тому й не знала, хто з них Ентоні, а хто Даріан.

— Адріано, котрий твій? — пошепки спитала в дівчини. Може хоч вона бачила, в що вдягався її чоловік: у камзол кольору грозового неба чи в каптан кольору хвойного лісу?

— В зеленому, — усміхнувшись, відповіла принцеса. — Тобі теж давно пора навчитися їх відрізняти, щоб після весілля хоч не плутала б...

— Не буду, — парирувала я, в думках додавши: «Бо весілля не буде».

— Ваша Величносте, дозвольте відкрити судове засідання? — звернувся до імператора вельмишановний розпорядник. Монарх кивнув, а за мить розпочалося найцікавіше. Власне, те, заради чого ми всі тут зібралися.

— У королівський суд звернулися два брати Його Світлість герцог Х'юстан Жуссо та Його Світлість граф Озанрик Жуссо, — розпочав розпорядник, запросивши чоловіків зайти в залу й схилитися перед мудрістю монарха. Навіть якби я не знала, що вони брати, побачивши їх, одразу здогадалася б. Вони не були близнятами, але мали очевидну схожість між собою. Навіть поклін у них вийшов надзвичайно синхронний.

— У чім ваша проблема, лорди? — спитав монарх, суворо дивлячись на чоловіків. Ох, цей його погляд... Вже не раз бачила правителя таким, відколи живу в палаці. Мене тоді одразу обдає холодом від могутньої енергетики влади, що лине від постаті імператора.

— Ваша Величносте, Ваші Високості, ми з братом бажаємо просити вашої милості та мудрості, щоб вирішити наш спір. Нещодавно померли наші батьки, нехай будуть їм раєм небеса! Я як старший брат успадкував герцогство нашого батька, а Озанрик як молодший — графство матері. Але залишився в нас Онрійський маєток, що Ваша Величність щедро подарував нашій родині у день, коли покійний батько врятував Вашій Величності життя на війні в Хільденберрі. Про той маєток і наша суперечка. Я вважаю, що маєток має належати моїй сім’ї, оскільки я старший і всі володіння батька перейшли мені. А Озанрик...

— Той маєток був подарованим всій родині і не належить до герцогства батька. Я прошу вельмишановних суддів віддати мені маєток, адже він ближче до мого графства, аніж до герцогства брата, — втрутився в розмову і сам граф Озанрик.

Розпорядник приніс карту з володіннями герцога, графа та позначеним на ній маєтком, над якою схилилися обидва принци, обдумуючи свої рішення.

А поки вони займалися цим, я пригадувала історію з тією війною.

Хільденберр — невелике королівство по західному кордоні з Велгравією. Наші династії за довгі роки існування стали практично родичами, адже повсякчас принцеси Велгравії ставали королевами Хільденберру і навпаки. Тож, коли у Хільденберрі сталося лихо — війна з Бургундією, наш монарх відрядив на допомогу ціле військо і свого єдиного сина. Тим сином був нині правлячий король, а тоді принц Борисфіл. Довгих п'ять років спадкоємець престолу захищав чужих підданих і чужу державу від завойовників.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше