Пролог

Ласкаво прошу на сторінки книги, мій милий читачу!

Обіцяю багато гумору, драми та емоцій, натомість прошу лише про єдине - вашу активність!

Ця книга буде безкоштовною, а це означає, що моїм єдиним джерелом натхнення, моєю музою і єдиною зарплатою будуть ваші зірочки, репости, нагороди і відгуки! Благаю про зворотній зв`язок))) Ваша Юліанна

Пролог

Що таке втратити все, щоб все здобути? Як це? І скільки разів доведеться зламати себе, щоб досягнути мети? Та головне — чи буде ця мета вже потрібною? Тому що кожний новий день боротьби здатен змінювати пріоритети... У день, коли ця історія розпочалася, я не мала відповіді на жодне з цих таких не пов'язаних між собою запитань...

Коли ви вирішите, що ваше життя бездоганне, будьте готовими, що все полетить у безодню. Перевірено.

Хоч минатимуть роки, я добре пам'ятатиму той світлий сонячний ранок, що повністю змінив моє життя. Того ранку я прокинулася принцесою. Хоч спершу ще сама того не знала і вперто не бажала визнавати.

— Астрід Ванесса Ормзкольт? — переді мною стояв він — Ентоні Лестер, спадкоємець престолу всієї Велгравії і головний парубок імперії. Високий, широкоплечий статний красень з каштановим чубом, глибокими блакитними очима та правильними, немов виточеними з каменю, рисами обличчя. Один з найпривабливіших чоловіків держави окинув мене відверто оцінювальним поглядом, немов обирав собі річ на ринку і гадав, чи варто за неї платити. Я ж стояла у повному нерозумінні й питала себе, чим завдячила такому візиту з самого ранку ще й прямісінько у свої апартаменти. Не пам'ятаю, щоб ми з принцом встигли так здружитися. Особливо, зважаючи на те, що ми в принципі познайомилися лише вчора на балу Весни, де кілька разів танцювали.

— Так, це я, — простодушно відповіла, ледь стиснувши плечима. Певно, варто було додати пафосне «Ваша Високосте» і присісти в реверансі, але один раз сьогодні я вже вклонилася парубкові, коли він зайшов, тож з нього вистачить! На щастя, там, де я живу, не заведено гнути спину щосекунди. Певно, для столичних лордів і леді я буду затятою провінціалкою, з чим загалом готова миритися. Як мінімум тому, що вже сьогодні ладна повернутися у мій прекрасний дім — чарівне місто мого татуся Лісбет в далекому графстві рідного дядька.

Так, мій батько — навіть не граф, а всього лише віконт, молодший брат графа, якому перепало всього одне місто. Моя матінка за народженням була маркізою, донькою одного з найвпливовіших і найбагатших герцогів Велгравії, але обрала кохання і, відрікшись від батьків, що не схвалили її вибору, втратила все. Але здобула набагато більше — істинне жіноче щастя. Ми жили з комфортом, хоч, звісно, не могли хвалитися королівською розкішшю. Бабуся і дідусь, що за всі роки, певно, і не згадали про неслухняну доньку, мене, внучку-напівкровку, все ж не забували і оплатили моє навчання в пансіонаті для благородних дівиць, подарувавши шанс стати вишуканою аристократкою. То ж, отримавши освіту, я вирішила прийняти пропозицію погостювати в домі родичів, щоб принаймні познайомитися з ними й подякувати за всі ті подарунки, які вони щедро присилали на всі свята. І ось результат... Стою тут перед принцом у покоях палацу і вгадую причину дивної розмови.

— Я радий знайомству. Сподіваюся, тобі сподобалися твої покої? До весілля житимеш в них, але якщо щось потрібно, лише скажи... В тебе будуть служниці і особиста охорона. Можеш покликати придворну швачку, вона до твоїх послуг... — врешті завершивши копіювати у пам'ять кожну рисочку на моєму обличчі, Ентоні порушив тишу, що повисла в повітрі після моєї відповіді.

— Перепрошую? — лише й змогла видати я. — Тобто до весілля? Чийого?

Взагалі моє весілля з моїм коханим нареченим віконтом Річардом Марлоу з сусіднього графства призначено на осінь і я не збираюся жити до нього при дворі. Принц подивився на мене, мов на дурепу, але не виявив свого здивувався в тоні розмови, залишивши його все тим же стриманим та спокійним:

— Астрід, ну, звісно, нашого. Вчора на балу Весни наш союз благословив імператор. Весілля за місяць по завершенні Золотого турніру.

А з цього місця, будь ласка, детальніше... Чому я про це ні сном ні духом і як взагалі можна не спитати думки нареченої? Що тут, на біса, коїться?

Тільки хотіла все це видати, як двері в покої різко відчинилися, а на порозі постала моя бабуся Її Світлість герцогиня Ернестайну Морган Росс. Низько вклонившись спадкоємцю, вона осяялася чарівною усмішкою на вродливім обличчі і прощебетала:

— Ваша Високосте, ви дозволите мені поговорити з внучкою? Я буду вкрай вдячною за проявлене вами розуміння. Вона, певно, досі не в стані повірити своєму щастю. Ви виказали нам таку честь...

— Звичайно, леді, — коротко кивнувши, Ентоні кинув на мене ще один уважний і досить допитливий погляд блакитних очей і гордо покинув покої. Я ж запитально поглянула на родичку, з якою познайомилася лише нещодавно, переплела руки на грудях і викарбувала:

— Здивуй мене! Повідай, як так сталося, що бал, на якому мене начебто мали представити до двору короля, став моїми заручинами...