Глава 5. З чистого аркуша

Ми зупинилися в невеликому, але дуже затишному й ефектному приміщенні. Кажу ефектному, бо воно було таким... королівським. На столику вазочка з квітами. Повсюди гармонія й симетрія. Золотисті відтінки в геометричних візерунках на стінах, ідеально доречна тут ліпнина, кручені канделябри, елегантні статуетки й безмежжя книг. Я уявляла, що це мала бути комірка, але вона виглядала розкішнішою за найкращу залу в батьківському маєтку. Певно, я мала б вже звикнути до пафосу палацу, але досі розглядала його, мов золоту клітку, а сьогодні почала вражатися і захоплюватися.

Ентоні зачинив за мною двері й з тією ж м'якою усмішкою серйозно спитав:

— Ти хотіла мені щось сказати?

— Точніше спитати... Чи порадитися? — дещо скривилася, не знаючи, як підібрати правильне слово.

— Прошу, — відповів він.

— Це стосовно принцеси Селіни, — мовила я і помітила, як юнак напружився. — Чи довіряєш ти їй цілковито? Вчора ми мали одну розмову. Вона сказала, що навчить мене бути принцесою, мовляв, вболіває за тебе, а не Даріана. А проте він теж їй брат... Чи можна довіритися Її Високості? Вона не гратиме на дві сторони?

Якийсь час принц мовчав. Дивився на мене серйозно й здивовано, наче бачив вперше. Я ж уже вирішила, що бовкнула щось зайве і шукала шляхи до відступу, а проте він все ж порушив цю трохи напружену мовчанку.

— Ти мене зараз приємно вразила, — стиха мовив він, підійшов ближче і простягнув руку. Я вставила пальчики в його долоню, знизавши плечима.

— Чому?

— Бо нарешті почала довіряти лише мені. Це приємно... І це дуже важливо, Астрід... — поцілувавши мою руку, він відпустив її і пройшов углиб приміщення, задумливо мовивши, наче й не до мене, а кудись в космос: — Ти навіть уявити собі не можеш, наскільки це важливо й цінно! Я дуже довго чекав цієї миті. І якщо варто було пройти крізь стільки випробувань, аби заслужити її, тоді забираю всі свої слова назад. Воно того варте.

— Пробач, ти дивуєш мене цими словами. Щось не так? — підійшовши на кілька кроків, спитала я. Ентоні повернувся до мене й світло усміхнувся.

— Ти можеш довіряти Селіні. Вона і Вільям зі мною, це абсолютна правда. Довели свою відданість вчинками у минулому. Ми не просто брат і сестра. Селіна — моя душа, а я — її опора й захист. Хоч Даріан теж нам рідний, а проте в нього інша помічниця...

— Адріана, — стиха мовила я.

— Адріана. Саме з тієї миті, коли Даріан привів наречену, Селіна стала на мою сторону повністю (до того більш зберігала нейтралітет). Вона зненавиділа невістку з першого погляду...

— А проте імператриця її полюбила, — зауважила я.

— Ти й сама переконалася, якою підступною та хитрою може бути принцеса Адріана, — хмикнув чоловік. — Та недооцінюй Селіну, вона теж одна з найбільш впливових особистостей нашого королівства. Таким чином наші сили були рівними: старша сестра — зі мною, а з братом — його дружина.

— А тепер з тобою ще я, — додала, всміхнувшись. — Я хочу допомогти. Я можу допомогти тобі?

Ентоні знову всміхнувся і лагідно торкнувся мого плеча.

— Справді?

— Ну, звісно ж! — палко вигукнула я. — Хочу знати, хто з нами, а хто проти. Хочу бути тобі корисною. Я вже достатньо нашкодила, тепер маю зарадити, підтримати.

— Я не відмовлюся, Астрід, від твоєї підтримки, однак моє головне прохання — не втручайся в жодні інтриги. Не треба тобі цього... Просто будь зі мною — в цьому твоя головна допомога, — підморгнувши мені, чоловік ще раз поцілував мої пальчики: — А зараз прошу мені пробачити. Чекають справи. Я ж відповів на твоє запитання щодо Селіни?

— Так, тоді я піду до неї, а тобі гарного дня, — виконавши кніксен, прощебетала я.

— Гарного дня, Астрід, — усміхнувся він і притримав для мене двері, аби я першою вийшла з кімнати. Загалом саме йому належить йти першим, як престолоспадкоємцю, однак він насамперед залишався джентльменом.

Покинувши кабінет, я направилася на пошуки сестри мого нареченого. Якщо Ентоні цілком і повністю їй довіряє, отже, мені варто взяти в неї кілька уроків.

Принцеса знайшлася в саду у своїй улюбленій альтанці біля фонтана. За той час, що я жила при дворі в ролі фрейліни дочки імператорів, встигла познайомитися з деякими звичками молодої жінки, тож зараз майже одразу збагнула, де насамперед її варто шукати. Поки служниці гралися з маленькою Габріеллою, Селіна пила свіжовижатий сік і смакувала випічкою, тацю з якою одразу присунула до мене, коли я наблизилася.

— Останнім часом я забагато їм солодкого. Схоже, мені варто звільнити кухаря, що готує так смачно десерти, інакше доведеться перешивати всі сукні... — поскаржилася вона. — З'їж трохи, пошкодуй мене.

— Ти можеш залишити, не доїдати все, — раціонально порадила я, на що отримала погляд, повний нерозуміння.

— Як це не доїдати, коли воно тут лежить таке смачне? — хмикнула молода жінка.

— Може ти вагітна? Ти ж така струнка, не віриться, що завжди так їла, — всміхнулася я і сама кинула до рота шматочок кексу. Матінко, як смачно! Здається, Селіна має рацію... Кухаря треба звільнити!

— Хтозна... Може, — знизала плечима принцеса. — Ти маєш рацію, таке можливо. Я покличу повитуху, щоб дізнатися точно. А поки хочу трохи посидіти тут. Поговорімо, Астрід. Ти маєш відвернути мою увагу на щось інше, щоб я забула про їжу...

— Обіцяю тобі, — кивнула я і перетягнула тацю до себе, прийнявшись вплітати випічку.

— Ти б подбала про свою фігуру. На відміну від мене, тобі вона ще знадобиться, — повчально мовила жінка. — Щоб замість стрункої нареченої до вівтаря не котилася пампушка.

— Гадаю, Ентоні це переживе, — хмикнула я.

— А ти сама часом не вагітна? — видала Селіна, спостерігаючи за тим, як активно я вплітала солодощі. Від такої заяви в мене ледь їжа не випала з рук.

— Борони Боже! Я ж не заміжня! Хвала небесам, що закони забороняють мати якісь стосунки до весілля, — вигукнула я. Принцеса неоднозначно стиснула плечима і відвела погляд.