Майже принцеса 2, або Випробування на кохання

Глава 1. Несподіванки

Вже за декілька років, згадуючи цю історію, можливо, я зможу всміхнутися. Сподіваюся... Та мені знадобилося немало часу для того, щоб принаймні усвідомити її. Усвідомити свою роль у цьому спектаклі життя, зуміти зіграти партію і щонайголовніше — прийняти її.

Що таке шлюб? Союз між двома людьми на принципах добровільності з метою ускладнення собі життя. Так, приблизно таке визначення мала і я, і мій наречений, коли доля веліла вдягнути обручки. Щоправда, я б сильно посперечалася щодо добровільності! Схоже, дурити юних віконтес нині в моді.

Що ж, ласкаво прошу у мій світ. Мене звати Астрід. Астрід Ванесса Ормзкольт. І моя історія далека від казки. А втім... вирішувати вам...

Той поцілунок, що мені подарував принц Ентоні на лісовій поляні, був втіленням мрій романтичних жінок. Такий ніжний, чуттєвий і дуже лагідний. На відміну від першого поцілунку, жорстокого та жорсткого, цей був настільки приємним, що мені хотілося, аби він тривав. Ентоні пригорнув мене до себе, дозволяючи повністю розслабитися в його руках, і цей порив був таким для мене дивним та неочікуваним. Все, що я відчула зараз, суто відрізнялося від усього, що пізнала раніше.

Немов би я стала маленькою й беззахисною дівчинкою поруч з сильним чоловіком. Немов би він взяв на себе відповідальність за моє майбутнє, а мені не варто було ні про що хвилюватися. Я просто могла залишатися собою і сподіватися на те, що мене любитимуть таку, якою я є.

Небеса, Астрід, та що це з тобою?

Відірвавшись від моїх вуст, принц ніжно заглянув у вічі. Лагідно торкнувся долонею мого волосся і носом «намалював лінію» по щоці, викликавши мою усмішку. Ковзнув пальцем від скроні до бороди, на мить зупинившись на вустах, що палали, й знову підніс моє обличчя ближче до свого, щоб поцілувати ще раз, швидкоплинно і легко.

— Не стримався... Мені так подобається цілувати тебе і бачити рум’янець на твоєму личку, Астрід... — прошепотів він. Я спалахнула фарбою, ставши кольору калини, а він задоволено всміхнувся і м’яко запропонував.

— Продовжимо прогулянку?

Швидко піднялася, дозволяючи принцу теж встати. Знову застрибнувши в сідла, ми без поспіху рушили далі. Прогулянка була приємною, більше ми не торкалися важливих тем, в милих бесідах пізнаючи одне одного краще. І я майже заспокоїлася, як враз сталося те, чого ніхто не міг очікувати. Просто з зарослів кущів буквально за мить «виріс» величезний коричневий ведмідь. Першої секунди нашої з ним зустрічі, відбувалася німа сцена. Я ледь не засміялася від того, що ми таки зустріли хижака! Але вже наступної секунди було не до сміху. Кінь схарапудився й одним стрибком повернувся в протилежну від звіра сторону. Я дивом втрималася в сідлі.

— Ентоні! — крикнула я, не в змозі зупинитися.

— Астрід, їдь! Я за тобою! — почулося позаду і тієї ж миті пролунало іржання коня принца. Я хотіла повернутися й поглянути, чи мчить за мною наречений, але мій Орлик мчав, мов шалений, по лісовому бездоріжжю. Віти дерев та листя на швидкості били мене по руках й обличчю. Я пригиналася, приплющувалася і не мала жодної змоги оглянутися, інакше просто впала б. Жеребець не зупинявся, я не могла вплинути на нього, як не старалася, а тому зараз просто дякувала батьку за те, що навчив відмінно триматися в сідлі.

— Ентоні! Принце! Ентоні! Орлику, стій! Стій же! Ентоні, допоможи! Хто-небудь! — кричала я, але принц не відповідав мені, а кінь не слухався наказів... Ми промчали, напевно, пів лісу, аж поки він не почав зупинятися. Я почувалася знесиленою, а тому одразу стрибнула на ноги, щоб перевести дух. Вуздечка не відпускала, боячись залишитися навіть без коня посеред лісу.

— Чшш, все добре, — прошепотіла я, погладивши свого красеня. Тієї ж миті паніка охопила мене, бо насправді це не правда! Все не добре! Все жахливо!

Ми зустріли ведмедя! Я розділилася з Ентоні і зараз не уявляю, куди їхати... Але залишатися на землі не можна... Тут можуть бути повсюди ведмеді... Якщо Орлик втече, я стану вечерею для хижаків... Ця думка додала енергії та сил.

Застрибнувши в сідло, я хотіла повернути коня в сторону, звідки ми прибули, адже, певно, десь тут мав мчати Ентоні. Але й десь там міг бродити ведмідь, тож кінь нізащо не бажав мене слухатися. Зберігаючи невеликий темп, ми пробиралися крізь лісові хащі. Я трималася за вуздечки так, що пальці затерпали, і оглядалася навсібіч, гукаючи принца. Та у відповідь мені була тиша.

«Я знаю цей ліс, мов свої п'ять пальців» — пролунав у пам'яті голос принца. А ось я не знаю ліс... І навіть не уявляю, в яку сторону рухатися. І Ентоні це знає, тому шукатиме мене. Він не повернеться без мене в мисливський будиночок, але де він? В якій стороні? Я вилізла на дерево й подивилася б, але в гущі листя не побачу далі витягнутої руки.

— Ентоні! — проскиглила я. Втома знесилювала, а страх змушував рухатися далі. Вже вечоріло. Я не хочу ночувати в лісі! Будь ласка! — Я буду хорошою нареченою! Я слова поперек не скажу! Я ніколи не буду скаржитися! Лише знайди мене, будь ласка! Всевишній, обіцяю стати зразковою принцесою, лише хай ми врятуємося! Будь ласка! Почуй мене!

Сльози застилали очі. Мені не час було «розклеюватися», але я просто не мала сил зберігати бадьорість духу.

— Ваша Високосте! Ваша Світлосте! Принце! Принце! — неподалік почулися голоси. Невже мені причувається?

— Ентоні! Мілорде! Принце! Маркізо! А-уу! Є хто тут? — пролунало вже ближче. Так це ж наша охорона!

— Я тут! Сюди! Будь ласка! — з останніми силами кинулася на голоси, що стали наближатися.

— Маркіза? Це ви? Йдіть до нас на голос! Ми наближаємося! — почулося зовсім поруч.

— Це я! — вигукнула, а вже за мить узріла вартових принца.

— Ваша Світлосте, яке щастя! — вигукнув голова охорони Ентоні Джек Жанс, наблизившись до мене.

— О, ви не уявляєте! Я так злякалася, що заблукала! — випалила я, одразу розслабляючись. Боже, дякую тобі!

— А де Його Високість? Ви хіба не разом? — здивувався маркіз.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше