Розділ 3

До будинку Ксенії і Олени Миколаївни справді було недалеко. І через 10 хвилин неспішного ходу Ксенія і Костя вже стояли біля воріт.

-І що далі? - стримано запитала Ксенія.

-Моя місія виконана. Пані Сніжинка доставлена до опівночі додому.

-Якщо “до опівночі”, то це про Попелюшка, в не про Сніжинку. - сумно зауважила Ксенія.

-Точно. Завжди плутав імена казкових героїнь. - спробував віджартуватися Костя.

-Костя, а може… несміливо почала Ксенія і раптом почула, як почав гавкати собака.

- Ти не казала, що в тебе є пес.

-Це Грей. Наша вівчарка. Мама в більшості часу тут сама, тому мати захисника важливо.

І не встигла дівчина договорити, як ворота відчинилися і пес вибіг на вулицю. Грей відразу впізнав Ксеню і кинувся її облизувати.

-Грей, Грей, почикай - весело засміялася Ксенія і мало не впала. І знову поруч опинився Костя.

Грей підійшов до чоловіка і почав його нюхати.

-Ну, як Грею, приймемо його? - весело запитала Ксенія.

Грей почав лащитися до чоловіка.

-Здається, Грею ти сподобався. Перший рівень пройдено. - зауважила Ксенія.

-Я люблю собак, в вони мене. - відповів Костя і погладив пса.

І тут перед ними з ліхтариком з'явився жіночий силует.

-Привіт, доцю. Це ти? Грей тебе впізнав.

-Так. Це я. Привіт, мамо. - і дівчина обняла маму.

-Ти не сама? Могла і попередити. - трохи суворо відповіла Олена Миколаївна, помітивши Костю.

-А світла знов нема? Це які відключення? - спробувала перевести тему Ксенія.

-Ні, це в нас перегорілі пробки на горищі, а вночі їх ніхто не буде змінювати. І не заговорюй мені зуби. - насупилася Олена Миколаївна.

-Добрий вечір. Я Костя. Несподіваний попутник і гість.

-Добрий вечір, дуже приємно. Я Олена Миколаївна, мама Ксенії. А чому несподіваний попутник?

-Бо ми познайомилися, в дорозі. Пару годин тому. Це довга історія. - спробував пояснити Костя.

- Так історія довга, а до Нового року зовсім трішки і дуже холодно на вулиці. Може ми продовжимо в домі - фиркнула Ксенія.

- Ой, так, вибачте проходьте. - сказала Олена Миколаївна.

-Ти ж не відмовиш, мамі? - тихо спитала Ксенія.

-Ну, як я можу. - з посмішкою відповів Костя і взяв дівчину за руку.

-Я, сподіваюся, твій друг не образиться.

-Я йому все поясню.

Ксенія раділа, як мале дитя. Дівчина не розуміла, як могла наважитися на таку авантюру, але щось їй підказувало, що Кості можна довіряти.

-А пробки, я зранку поремонтую, не проблема. -голосніше сказав Костя, коли всі заходили до будинку.

-О, це чудово. Дякую Вам. А то я думала, що доведеться сидіти завтра без світла. Бо навряд чи 1 січня можна буде дочекатися майстра. - з посмішкою сказала Олена Миколаївна.

До нового року залишалося хвилин 10, всі приготування були вже завершені, залишалося декілька штрихів.

-Ой, мало не забула, про твій улюблений салат, він у погребі зараз принесу, а ви діставайте шампанське - заявила Олена Миколаївна і вийшла з кімнати.

-Не хочеться засмучувати маму, але здається цей новий рік ми зустрінемо без ігристого - сумно сказала Ксенія.

-Чому ж? - зауважив Костя і дістав зі своєї сумки пляшку ігристого.

-Ой, моє улюблене. Стій. Знайома пляшка.

-Так, це та сама остання пляшка у супермаркеті, яку в тебе забрав з- під носа якийсь “здоровило” - засміявся Костя.

- Але як? -сплутано запитала Ксенія.

-Я помітив тебе, ще як тільки ти збиралася заходити в автобус на автовокзалі. Я підслухав, куди ти їдеш і дуже зрадів, що нам майже по дорозі. Хотів до тебе підійти, але ти була не в настрої, ще й ледь не впала через мої сумки. Я побоявся. Потім спробував піти за тобою в магазин, де і почув розмову з подругою. Пляшку забрав навмисно, думав, що ти попросиш її в мене і так познайомимся, але знову “мимо”. Аж раптом новорічне диво…  хуртовина змусила нас познайомитися. - трохи невпевнено почав розповідати Костя.

Ксенія стояла, мов вкопана. Вона не знала, що сказати. Думки плуталися, потрібних слів не з'являлося.

-Перш, ніж ти щось скажеш, я хотів зробити тобі подарунок.

І Костя дістав ще один пакунок зі своєї сумки. Те, що побачила Ксенія зовсім вибило землю з під ніг. В святковому подарунковому пакеті лежали рожеві пухнасті домашні капці.

-Ось, твої рожеві капці, про які ти мріяла. Вибач, що зіпсував твої улюблені чобітки - трохи ніяково сказав Костя.

Ксенія відразу взула свій подарунок.

-Майже Попелюшка. Мрії таки збуваються. - мрійливо відповіла дівчина і одразу згадала свій сон в автобусі.

Дівчина підійшла до Кості і вставши навшпиньки поцілувала його.