Майже одружені

32. Нове випробування

Заснула я десь під ранок, але зате сон мій був такий міцний, що я не чула дзвінка будильника і того, як прокинувся Натан. І я не знала, чи порушував цієї ночі хтось із нас умовну межу посередині ліжка.

Прокинулася я від запаху кави.

Не від будильника, не від сонячних променів, які вже безцеремонно пробивалися крізь незашторені вікна, а саме від кави. Тієї самої, міцної, трохи гіркуватої, яку я ніколи не любила пити натщесерце, але аромат якої чомусь завжди асоціювався в мене з початком чогось хорошого.

Я розплющила очі й кілька секунд не могла зрозуміти, де знаходжуся. Потім побачила стелю готельного номера, згадала шоу, двоспальне ліжко, свій учорашній напад ревнощів до... власних фантазій, і миттєво накрилася ковдрою по самісінький ніс.

— Нарешті прокинулася, — почувся голос Натана.

Я обережно визирнула.

Він уже був повністю вдягнений, сидів у кріслі біля вікна з чашкою кави й ноутбуком на колінах. Здається, ця людина навіть після чотирьох годин сну примудрялася виглядати так, ніби знімалася в рекламі дорогих годинників.

— Котра година? — прохрипіла я.

— Без п'ятнадцяти дев'ята.

Я підскочила так різко, що мало не заплуталася в ковдрі.

— Що?!

— Спокійно, — засміявся Натан. — Сніданок до десятої, а перші зйомки починаються о пів на одинадцяту. Ми все встигаємо.

— Чому ти мене не розбудив?

— Я тебе будив, — він похитав головою з таким виглядом, ніби сам собі дивувався.

— Серйозно? Чому ж я нічого не пам’ятаю? — я почухала потилицю.

— Ти сказала: "Ще п'ять хвилин, мамо", — усміхнувся Натан.

Я завмерла.

— Я... що?

— Потім перевернулася на інший бік і пристрасно обійняла подушку…

Мені захотілося провалитися крізь підлогу.

— Не дивись так, — усміхнувся він. — Я вирішив, що після вчорашньої безсонної ночі ти заслужила трохи поспати.

— Звідки ти знаєш, що я не спала?

Він на секунду замовк.

— Бо... чув.

Я поспіхом відвернулася до валізи.

Чомусь саме зараз мені стало вкрай важливо відшукати чисту футболку…

***

До ресторану ми зайшли майже останні.

Сьогодні атмосфера була зовсім іншою, ніж учора. Усі вже встигли перезнайомитися, сформувати перші симпатії й антипатії, тому за столом раз у раз спалахували короткі жарти, хтось сміявся, хтось сперечався, а Мірадель уже встигла висловити невдоволення тим, що круасани недостатньо хрусткі.

— Якщо це найбільша проблема у вашому житті, то я вам навіть трохи заздрю, — буркнув Данило.

— Це не проблема, це питання стандартів, — холодно відповіла вона.

Дарина тільки загадково посміхнулася.

— Це тому, що круасан увібрав у себе вашу тривожність.

— Даринко, — тихо попросив Данило. — Хоч сьогодні не починай.

Я ледь не вдавилася соком.

Саме в цей момент до ресторану зайшли Валентин і Варвара.

Валентин був підозріло задоволений.

Це мені дуже не сподобалося.

Людина не може так посміхатися зранку без поважної причини.

— Доброго ранку, дорогі учасники! — урочисто промовив він. — Сподіваюся, всі ви добре відпочили, бо сьогодні на вас чекає перше велике випробування.

— Починається... — прошепотіла я.