24. Рука в руці

Я відчула, як усередині мене все похололо. Чесність? От халепа. Ми обговорювали історію знайомства наших брата і сестри, але раптом кожен із нас заплутається в якихось подробицях? Я думала, що на цьому етапі конкурсу просто кожен розповість про себе, і це буде нескладно. Я добре знала свою сестру, і безперечно, Натан так само добре міг розказати про брата. Але їхнє знайомство? Ще й удвох розповідати…

Натан теж ледь помітно напружився.

Ми обмінялися поглядами.

— Віко, зараз будемо імпровізувати, — прошепотів мені на вухо Натан. 

— Але я не вмію імпровізувати… — розгубилась я.

— Тоді навчися за найближчі три хвилини.

Першими викликали на майданчик  Данила й Дарину.

Вони вийшли так впевнено, ніби вже років десять жили на телебаченні. Втім, це так і було. Данило — актор, а Дарина — блогерка, яка постійно записувала якісь навчальні курси… Для них розповісти про себе — раз плюнути. А я що, гірша? 

— Я Данило, актор театру й кіно...

— А я Дарина, блогерка, духовна наставниця і дослідниця жіночої енергії...

— ...і моя дружина.

— ...і мій найкращий учитель.

Я краєм ока помітила, як Мірадель театрально закотила очі. Добре, що хоч від коментарів утрималась. 

Дарина ж, ніби навмисне, продовжувала солодким голосом:

— Наші душі впізнали одна одну ще до народження...

— Це вона так каже, — усміхнувся Данило. — А я просто підійшов до Дари на вечірці і попросив зробити мені розклад на картах таро. Хотів дізнатися. як складуться наші стосунки з моєю тодішньою дівчиною…

 — І що ж Дарина вам сказала? — з цікавістю запитала Варвара. 

 — Мені випала карта “Закохані”, — усміхнувся Данило. — І я справді потонув у Дарининих бездонних чорних очах…. Про колишню відтоді й думати забув…

Потім виступали боксер Носик із Вівіан. Вони розповіли про те. як познайомились в аеропорту, коли затримали рейс до Штатів, куди обоє летіли у своїх робочих справах. 

Потім Мірадель із молодим чоловіком, який майже не встигав вставити бодай слово, бо дружина відповідала навіть на запитання, поставлені йому. 

Черга невблаганно наближалася до нас.

— Натане… — пробурмотіла я. 

— Я Юра. — насупився він, показуючи поглядом на Валентина. що стояв неподалік, він наче й не слухав нас, але все одно краще було нам не палитися зі справжніми іменами….

— Ми ж навіть легенду нормально не придумали, — прошепотіла я. 

— Зараз придумаємо.

— За тридцять секунд?

— У мене в суді був клієнт, який за двадцять секунд придумав геніаьне алібі з “дівчиною за викликом”, — так само пошепки відповів Натан. 

— І що? — поцікавилась я. — Його виправдали?

— Ні, алібі не спрацювало, прокурор заплатив тій дівчині більше…

— Дякую, ти мене дуже підбадьорив, — прошипіла я. 

— Зате я чесний. Це моє головне достоїнство. 

— Ось саме чесність зараз і недоречна, — я зітхнула. 

Він тихо засміявся.

— І остання наша закохана пара — Кароліна і Юрій! — оголосив Валентин.

Мені здалося, що ноги раптом стали ватяними. Ми з Натаном зробили кілька кроків уперед, підійшли до Валентина. Прожектори світили просто в очі. Камера повільно наближалася.

— Починаємо, — усміхнувся Валентин. — Розкажіть нам, будь ласка, хто ви і яку таємницю на двох маєте. 

От дідько, на що він натякає? Що в біса за таємниця? Я тихо запанікувала, гарячково перебираючи в голові всі історії, які мені колись розповідала Ліна про своє знайомство з Юрою, але саме в цю мить Натан абсолютно несподівано взяв мене за руку.

Він зробив це міцно, впевнено, наче повторював цей жест уже сотню разів.

Я машинально стиснула його пальці у відповідь. І це, як не дивно, спрацювало навіть краще, ніж будь-яка заздалегідь придумана легенда. Я зовсім перестала боятися. Його рука була сильною і теплою, і через неї в мене ніби переливалася  Натанова впевненість у собі. 

 — Привіт усім, — я помахала в камеру і широко усміхнулась, копіюючи любу сестричку. — Мене звуть Кароліна, як ви, мабуть, уже здогадалися, а хто ще мене не знає — гоу дивитися мій блог! Там багато цікавого! Але не буду відволікатися, зараз я хочу розповісти про історію нашого з Юрою знайомства. Одного разу мене запросили на виставку робіт молодого талановитого художника…