20. Пробудження

Мені снилося, що я літаю, розкинувши руки, як крила, причому навіть не рухаю ними, а гойдаюся на повітряних потоках, потім потихеньку спускаюсь вниз. Це таке приємне відчуття, і я дивувалася уві сні, чому досі не здогадувалась, що можу літати, це ж так зручно і прикольно…

Зі сну мене вирвав якийсь неприємний звук, ніби чайка кричала над головою, я повернулася, щоб побачити джерело того звуку, мої очі самі розплющилися… і чудовий краєвид з висоти пташиного польоту зник, а натомість з’явилася спальня, залита сонячним світлом, а те, що я прийняла за крик чайки, було всього лиш будильником. який розривався на телефоні Натана. 

Сам же він спокійно спав на своїй половині ліжка, відвернувшись від мене і накрившись ковдрою. Я ж засоромлено побачила, що лежу обнією ногою і однією рукою теє на його половині, отже сьогодні я порушниця кордону…Хоча Натан ніби того не бачить? Я потихеньку відсунулась на свою половину, поправила скручене покривало,що  слугувало “кордоном”, і тільки після того поторсала свого чоловіка” за плече:

 — Натане, прокидайся! Вимкни той клятий будильник! 

 — М-м-м, — пробурмотів він, намацуючи на тумбочуі телефон і навпомацки вимикаючи його. — Котра година? 

Я поглянула на годинник, що висів на стіні якраз навпроти ліжка:

 — Вже восьма, треба вставати. 

 — Я тільки о п’ятій ліг, — пробурмотів Натан,  зі страдницьким виглядом протираючи очі. 

 — О п’ятій? — перепитала я. — Ти що, на гулки ходив, поки я спала?

 — Я працював, — трохи ображено промимрив він. 

 — Ти ж у відпустці, — я закотила очі. 

 — В мене не буває відпусток, весь час знаходиться робота… От і тут, засідання буде наступного дня після нашого повернення, я не встигну за одну ніч підготуватися…

 — То готуйся щодня потроху, навіщо сидіти до п’ятої ранку за ноутом, щоб що? Думаєш, хтось видасть тобі медаль за самовідданість? Ні, ти просто помреш на робочому місці, і на пам’ятнику напишуть, що ти був хороший адвокат, але прожив дуже мало, бо не вмів відпочивати…

 — Ти, як завжди, все перебільшуєш!  — він відкинув ковдру, сів на ліжку, і я побачила, що він у самих тільки “боксерах”. Мимоволі я відвернулася, хоча й озуміла, що ми вчора купалися в морі, тобто бачили одне одного без одягу, то з якого дива тепер я соромлюся його оголеного торсу? 

 — Ну добре, хай я перебільшую, але у нас зараз зйомки, шоу треба ще піти поснідати. Зйомки — це робота, не менш напружена, ніж твої засіданнясуду. І поки ми ще не стали зірками, нам не варто запізнюватись на них…

 — Добре, вмовила, вже встаю, — він підвівся з ліжка, узяв свій одяг і рушив до ванної. — Зараз швиденько сполоснусь і підемо снідати…

***

Поки Натан був у ванній, я теж вирішила не гаяти часу. Швиденько дістала з валізи легку білу сукню з дрібними синіми квітами, зачесала волосся у високий хвіст і навіть дозволила собі кілька хвилин покрутитися перед дзеркалом. Якщо вже нас будуть знімати камери мало не цілодобово, то хоча б не хотілося виглядати людиною, яка ночувала на вокзалі.

Коли Натан нарешті вийшов із ванної, від нього пахло свіжим гелем для душу, волосся ще було трохи вологим, а замість домашнього вигляду сонного програміста... чи, точніше, адвоката, який не спав пів ночі, переді мною стояв цілком собі ефектний чоловік у світлих лляних штанах і білій сорочці з недбало закоченими рукавами.

Я кілька секунд дивилася на нього, перш ніж встигла схаменутися.

— Що? — одразу запитав він, помітивши мій погляд.

— Та нічого.

— Ні, я ж бачу. Знову щось не так?

— Думаю, чи не попросити тебе трохи пом'яти сорочку.

Він здивовано підняв брови.

— Навіщо?

— Бо зараз ти виглядаєш так, ніби зібрався не на сніданок, а рекламувати дорогі годинники або продавати людям елітну нерухомість.

Натан опустив очі на себе, потім усміхнувся.

— А ти, значить, вирішила виглядати милою селяночкою, яка випадково стала блогеркою-мільйонеркою?

— Саме так. Хтось же має викликати у глядачів довіру.

— Ну тоді все добре. Разом ми будемо схожі на подружжя, яке не може домовитися навіть про дрес-код.

— Головне, щоб не про розлучення.

— Не поспішай. Ми ще навіть першого дня не пережили.

Я розсміялася і взяла телефон.

— Ну що, ходімо? Бо якщо ми зараз запізнимося, то координаторка Марія перестане вважати нас такими чудовими учасниками.

— Мені здається, вона перестане так думати хвилин через десять після початку зйомок, — філософськи зауважив Натан…

Продовження - завтра опівночі!

Додавайте книгу "Майже одружені" у бібліотеку і ставте їй сердечко, щоб не загубити її і дізнатися, що буде далі!

Якщо ви ще не зареєстровані на Букнет, то не зможете зберегти цю історію, для цього потрібно зареєструватися, це безкоштовно і швидко робиться за допомогою Фейсбук, Гугл або електронної пошти.

Попереду найцікавіше)