12. Не надто приємна зустріч

Натан уважно вдивився в фото:

 — Це не я й не Юра, а якийсь гібрид нас обох..

 — Юротан! Тепер буду тебе так кликати! — зареготала я.  — Або Натюра!

 Але він не усміхнувся у відповідь на жарт. Схоже, його самолюбство добряче постраждало. 

 — Хіба я такий страшний, що мені потрібно підправляти зовнішність у фотошопі? — запитав він, неуважно зачерпуючи ложкою грибну юшку. 

 — Та не переймайся так, — поспішила заспокоїти його я. — Ліна просто перестраховується, вона ж буде в майбутньому викладати спільні фотки з Юрою, раптом якийсь прискіпливий підписник почне роздивлятися їх під мікроскопом і скаже: “А чому одразу після весілля у твого чоловіка були сірі очі і родимка на щоці, а потім вони стали блакитними і родимка зникла?”

 — Ну, можна родимку видалити і лінзи кольорові вдягнути, — сказав Натан. 

 — Я тебе благаю — не починай сперечатися з моєю сестрою, — попросила я. — Ліна має чорний пояс з мистецтва маніпуляції. Тільки час і нерви витратиш. З нею краще погоджуватися і робити все по-своєму…

 — Якби Юрко так не хотів ту машину, я б зараз розвернувся і  поїхав назад, — похмуро промовив Натан, не підіймаючи голови від тарілки. 

Я тільки зібралася сказати йому щось підбадьорююче, як почула десь за своєю спиною:

 — Кароліно, це ти чи не ти? 

Я навіть не озирнулась. впевнена, що говорять з кимось іншим. І лише за пару секунд до мене стало доходити, що ім’я досить рідкісне, тож малоймовірно. що в напівпорожній забігайлівці зараз можуть знаходитися одночасно дві Кароліни. А отже, це можуть звертатися до мене, адже Ліна — це тепер я, з її кольором волосся, макіяжем і в її одязі! 

Я повільно повернула голову і побачила невисоку чорняву дівчину з короткою стрижкою і довгим носиком, схожу на вертляву пташку. Відразу впізнала її — це була наша з Ліною однокласниця Юля Мартиненко. 

Вона підійшла до нашого столика і розвела руки, ніби готуючись обійняти мене. 

Я ж лише стримано усміхнулась і з гідністю ( пам'ятаючи, що зараз я не ілюстраторка дитячих казочок, а блогерка з мільйонною аудиторією) промовила:

 — Привіт, Юлю! 

 — Я бачила відео з твого весілля, це було щось неймовірне! — затараторила Юлька, беручи стільця і без запрошення підсідаючи до нашого столу. — Це твій чоловік? Ви в весільну подорож їдете? — вона повернулася до Натана, прямо-таки поїдаючи його очима.  

 — Так, це мій чоловік Н… — я вчасно осіклась. — Новоспечений. Звуть Юрій. Юро, це моя однокласниця Юлія. 

Натан  простягнув Юльці руку, і та незграбно потисла її. 

 — Приємно познайомитись, —  сказала йому і знову повернулась до мене. — Ти така красуня, Кароліно,  і дуже талановита, я пишаюсь тим, що дружила з тобою! От сестра твоя, Віка… Ну, я нічого проти неї не маю, але ви як небо і земля! Вона з тією своєю косичкою виглядала на весіллі прямо-таки убого! Може, б ти їй дала парочку порад зі стилю, а то вона так ніколи не знайде собі хлопця!

Я відчула, що червонію. Кинула погляд на Натана, але він сидів незворушно, пив чай і нічим не видавав незручність ситуації. Ну так, з його досвідом роботи на судових засіданнях нескладно тримати покерфейс… А от я… Я кипіла від обурення. Прямо хотілося схопити тарілку з недоїденою пастою, одягнути їй на голову і вигукнути:

 — На себе поглянь, ти теж далеко не фотомодель!..