7. Збори в дорогу

Перукарка після якихось ретельних маніпуляцій з моїм волоссям відклала фен і запитала:

 — Ну як, вам подобається?

Я дивилася у дзеркало, і в моїй душі боролися два протилежні відчуття. 

Дівчина, яка дивилася зараз на мене, виглядала дуже гарно. Новий золотаво-карамельний відтінок їй був дужне до лиця. від нього очі зразу стали виразнішими, усмішка м’якшою, а ще перукарка підстригла кінчики і зробила ще легке філірування,  тож волосся м’якими хвилями обрамляло моє обличчя, і мені це подобалось. 

Але з другого боку — мені стало сумно, що тієї Віки, до якої я добре звикла, вже немає. Замість неї з’явилася якась нова незнайомка, і мені ще потрібно буде звикнути до неї…

 — Тепер моя черга, — Тома, яка була косметологом і візажистом у цьому дорогому салоні, розклала свої баночки і пензлики і заходилася чаклувати над моїм обличчям. Весь час, безперестанку вона щось говорила.

 — Всю косметику оплатила ваша сестра, я склала її в пакетик, зараз розповім. що за чим наносити… Чим ви взагалі користуєтесь? Що у вас в косметичці?

 — Нічого… — зітхнула я. — Гігієнічна помада. гребінець і крем для рук. 

 — Ну, у вас гарна шкіра, але… — все ж косметологиня була вражена моїм зізнанням. — Декоративна косметика необхідна, інакше обличчя стає блідим і невиразним… Спочатку берете основу, тоді тональний крем, все закріплюєте  мінеральною пудрою… Якщо ви вдома і не потрібно нікуди йти, можна просто скористатися ВВ— кремом…

Я слухала впіввуха, зрештою завжди можна прочитати будь-яку інструкцію в інтернеті, чи там в штучного інтернету спитати… Теж мені проблема — нафарбувати вії і губи… Не буду я ту тонну штукатурки на обличчя мазати… 

Але мені вистачило здорового глузду не почати сперечатися. Ліна мене відучила від потреби доводити власну думку, бо думок для неї було лише дві — своя і неправильна…

Вислухавши інструкцію, записавши номер косметологині та отримавши торбинку косметики, я поїхала до квартири Ліни. Документи вона мала з кур’єром переслати додому до батьків, а от одяг мала забрати я. Сестра сказала, щоб я пакувала все, що, на мою думку, знадобиться в подорожі. 

 — І не здумай ходити всі два тижні у одній футболці і шортах, як ти любиш! — повчала вона мене. — В тебе має бути мінімум один комплект одягу на день. Чотирнадцять днів — чотирнадцять різних комплектів…

Я вперше зазирнула до гардеробної сестри. Хоча я часто бувала в неї  в гостях, і знала, що вона має цілу невеличку кімнатку, відведену під одяг і взуття, досі я жодного разу не бувала у цьому “святая святих”. 

Там було стільки всього, що в мене очі розбіглися. На вішаках рядами висіли сукні. спідниці. брючні костюми, блузки та футболки, стояли великі ящики з білизною, сумками, коробки з взуттям…

Я зовсім розгубилася і набрала сестру:

 — Ліно, я зараз в тебе, може, ти підкажеш, що мені взяти?

 — Увімкни відеозв’язок, — діловито сказала Ліна. — І покажись мені!

Я послухалась і поглянула в об’єктив камери, очікуючи на критику. 

Та Ліна якийсь час помовчала, а тоді несподівано схвально сказала:

 — Шикарно виглядаєш! Тепер ти переконалася. що фарба для волосся і декоративна косметика — це не  дурощі, а предмет першої необхідності? 

 — Можливо, — трохи невпевнено сказала я. 

 — Мені  давно треба було силоміць затягнути тебе до салону! Ну, краще пізно, ніж ніколи… Добре, поверни тепер камеру до гардеробної, будемо збирати тобі гардероб…

Я намагалася впакувати до валізи максі сукні, довгі спідниці, блузки та кофтинки в діловому стилі, але сестра почала командувати:

 — Все чорне геть, все довге — в топку! 

 — Але зараз модне максі і міді, я чула…

 — Це море, курорт, там усі ходять в чомусь легкому! Бери оцей жовтрий сарафанчик і бежевий брючний костюм!  І шортики, побільше шортиків і топиків! Купальник не забудь! Хто їде у відпустку без купальника?..

За півгодини по всіх поверхнях квартири були розставлені  та розвішані речі Ліни, а сестра по кожній виносила вердикт — узяти чи  залишити… Я аж впріла, заштовхуючи все, обране нею, до валізи. 

 — І ще! Спати я люблю голою, я про це писала в своєму блозі! — сказала Ліна насамкінець. на що я тільки очі закотила. Для мене спати без одягу було неприпустимо, соромно. Та ще й в одному номері з малознайомим і неприємним чоловіком. 

 — Я мерзну, мені треба піжамка. — спробувала заперечити, коли сестра на мить замовкла. 

 — Ні, Віко, незважаючи на те. що тебе чудово причепурили, ти досі на своїй хвилі! Ніяких зручних піжамок, ти мене чуєш? Можеш узяти коротеньку нічнушку або шортики з маєчкою… Все зібрала? Тоді викликай таксі, та не забудь двері замкнути! Виїзд завтра о шостій ранку, Натан по тебе заїде! 

Я так втомилася від тієї балаканини, що ненадовго присіла на ліжко і краєм ока побачила у відображенні в дзеркальній шафі якусь незнайому дівчину. “Ой, мамо, грабіжниця!” — мало не зойкнула щодуху. І тут зрозуміла — насправді то було моє власне відображення! Це я, з новим кольором волосся, макіяжем та стильним одягом, сама себе не впізнала… Ще й злякалася, а  могла б і поліцію викликати… Як би я поліцейським в очі дивилася, пояснюючи, що мені щось там привиділося….

Забрала валізу, замкнула двері. викликала таксі і поїхала додому, справедливо розсудивши, що раз від долі не втечеш, то потрібно сприймати всі її подарунки як належне й не намагатися противитись …