2. Випадковостей не буває?

Я стояла  перед дзеркалом у кімнаті Ліни і скептично розглядала своє вбрання. Поскільки для весілля молодята обрали морську тематику, то подружки нареченої мали начепити на себе коротенькі сукенки з пишним низом. кольору морської хвилі. У самої ж Ліни сукня була довга і обтягуюча фігуру, а позаду тягнувся шлейф. немов хвіст русалки. 

 — Ну хай сукня  занадто коротка, це ще півбіди, — тяжко зітхнула я. — Хоча мені така довжина й некомфортна, якось перекліпаю. Але ці босоніжки на танкетці, вони ж страшенно незручні! В таких не те що танцювати, у них навіть ходити важко! 

Ліна, якій запрошена додому візажистка саме підводила тінями очі, пирхнула:

 — Віко, яка ж ти зануда! Ти чому вчора Руслана побила?

В моїй голові закрутилися коліщатка, гублячись у здогадах, хто такий Руслан… і тут, через пару секунд до мене дійшло — це ж той стриптизер з бездонними синіми очима. 

 — Я не хотіла, — дещо розгублено косячись на візажистку і не бажаючи посвячувати її у свої секрети, пробубоніла я. — То був умовний рефлекс. Коли мене хлопець чіпає руками, отримує здачі…

 — От ти в мене войовнича,  — з захватом сказала Ліна. — Прямо Ксена, принцеса-воїн. А чому ж ти тоді після бійки не спочивала на лаврах, а дременула геть, покинувши не лише свої речі, а й взуття? 

 — Я згадала, що у мене була одна важлива справа, яку треба було терміново залагодити, — сказала я офіційно-діловим тоном, яким відповідала на питання шефа про причини запізнення. Запізнювалася на роботу я, якщо чесно, часто. І щоразу картала себе, обіцяла виходити раніше… а потім знову отямлювалася вже перед самим виходом і розуміла, що я не готова і тепер точно запізнюсь. 

 — І яка ж це справа? Побачення з Натаном? — з лагідною усмішкою нокаутувала мене сестра, аж я вражено замовкла, і лише очима на неї лупала. 

 — Звідки ти знаєш? — вигукнула спершу, і тільки потім схаменулась і додала. — Ніякого побачення не було, він просто підвіз мене додому. Їхав з парубоцької вечірки і підвіз. І я не розумію…

 — Мама сказала, — ніжно усміхнулась сестра. — Ти ж знаєш. вона любить сидіти біля вікна з біноклем…

 — У нас усі родина дивна. — сказала я. — Мама— вчителька історії і приватний детектив за покликом душі,   тато — хірург з золотими руками, донька — лайфстайл блогерка з мільйонною аудиторією і я. Про мене особливо сказати нічого…

 — Ти дуже добра людина, Вікусю, — усміхнулась мені Ліна.  — А ще малюєш класні ілюстрації до дитячих казок! 

 — Дитячі книги не приносять популярності, — я зітхнула. — От якби мені доручали дарк-романи, як Інні…

 — Ти зобразиш найбільшого поганця милим зайчиком, я ж тебе знаю. — сестра встала з крісла, кивком, по-королівськи, відпустивши візажистку, і ходою манекенниці пройшлася по кімнаті.  — Віко, тобі треба змінити імідж. Можливо. тоді ти отримаєш замовлення На ілюстрації до крутих бестселерів! 

 — Що саме мені міняти? — здивовано глянула на неї я. 

 — Ну. хоча б зачіску! Хто зараз носить косу? Це зачіска не минулого, а навіть позаминулого століття! Треба все ж підстригти тебе, хоча б під “каре”! 

 — Нізащо, мені подобається моя зачіска, — я заперечно захитала головою. 

 — Ну, хоча б хвостик зав’яжи чи пучок зроби, — наполягала Ліна. 

 — Добре, зав’яжу хвостик, і ти від мене відчепишся? Це твоє весілля, всі будуть дивитися лише на тебе… Ну і ще трішки на Юру! Кому там потрібна я? Хто помітить, яка в мене зачіска? 

 — Натан точно помітить! — вигукнула Ліна.  — Невже ти не хочеш йому сподобатись? У вас же майже роман! 

 — З чого ти взяла? З того, що він мене вчора підвіз? То була чиста випадковість..

 — Випадковостей не буває, — загадково всміхнулась Кароліна.  — Ви  з ним такі схожі…

 — Чим ми схожі? Він успішний адвокат з захмарними гонорарами, я скромна ілюстраторка дитячих казочок! 

 — Ви обоє самотні, і він так дивиться на тебе, коли ти цього не бачиш…

 — Як дивиться?  З бажанням придушити, щоб я не діяла йому на нерви? — я відбивалась як могла. 

 — Все, Віко, не сперечайся, на цьому весіллі ти маєш зачарувати Натана, щоб крига між вами нарешті скресла, — сказала сестра беззаперечним тоном. 

І схоже, накаркала. Бо минуло зовсім мало часу, а крига не те, що не розтанула, а, здається, перетворилася у безкрайні тороси Північного Льодовитого океану…

Але давайте про все по порядку…