9. Справжня близькість

Ніла здогадувалася, куди вони їдуть, але нічого не казала і не запитувала. Авто петляло майже порожніми нічними вулицями, віддаляючись від ресторану і прямуючи в інший бік від їхнього з Вадимом дому. І чим більше віддалялося, тим виразніше на плечі тиснула тривога.

Коли Дем'ян заїхав на підземну парковку і пригальмував, вона вже мало не тремтіла від усвідомлення, що робить якусь дурницю. Не порухалася, доки він виходив з авто і відчиняв перед нею дверцята.

— Це помилка. Я не повинна тут бути, — прошепотіла, безпорадно глипнувши на нього. — Відвези мене таки додому, будь ласка.

Він сам розстібнув її пасок безпеки і змусив вийти з авто. Аж опісля спитав:

— А де ти маєш бути? Чекати Вадима пів ночі у порожньому будинку? Ні, сьогодні він почекає тебе, ти повернешся пізніше.

— Що? Ти збожеволів? Знаєш, що він мені влаштує?

Її плечі знову дрібно затремтіли. Дем'ян не втримався, наблизився і обійняв. Бережно притулив до себе, погладжуючи по спині.

— Заспокойся. Йому доведеться стриматись. Обіцяю. Я знаю, що роблю.

Кілька хвилин вони так і стояли в обіймах, доки Ніла не опанувала себе. Врешті відхилилася і заговорила:

— Якщо ти привіз мене, щоб... — слово "переспати" чомусь ковтнула, не змогла вимовити. — То я не можу. Я не це мала на увазі, коли казала, що не хочу додому.

— У мене є вино. Ходімо.

Вона була такою збентеженою, що навіть коли Дем'ян взяв її за руку, не звернула уваги на цей жест. Доки піднімалися ліфтом і йшли коридором, заспокоювала себе. Він не зробить нічого поганого. Не торкнеться без її на те волі. Він не такий.

Байдуже, що знала Дем'яна якийсь тиждень, все одно відчайдушно хотіла вірити йому. За короткий час він став чи не найближчою їй людиною (принаймні найбільш знайомою з її секретами).

Вже у номері він сказав, зауваживши її стан:

— Припиняй тремтіти і влаштовуйся. Я наллю вина.

Ніла кивнула і попрямувала в бік відчиненого балкону. Свіже повітря вдарило в легені, витягуючи з напівлетаргічного стану задуми. До всього нічне місто вабило і магнетизувало вогнями, захотілося стати метеликом і полетіти на те світло, закружляти, зробитися легкою, забувши про все, що ятрить серце. Вона обперлася на перила балкону і роззирнулася.

Дем'ян з'явився нечутно.

— Чудовий краєвид, правда?

— Т-так, дуже гарно. У твоїй компанії тебе цінують, якщо поселили в такому номері.

— Думаю, вони просто не знають, що у Києві можна вдвічі дешевше знайти скромний і пристойний номер.

Він простягнув їй келих з вином, і Ніла не відмовилася. У горлі пересохло, й уже було байдуже, що пити, — алкоголь чи ні.

— А ти не будеш?

— Мені ще везти тебе додому.

Деякий час вони мовчали, просто дивлячись на місто. Ніла повільно випила все вино і поставила келих на маленький столик, що був на балконі. Заговорила:

— Дем'яне... Знаєш, ти маєш рацію. Я не хочу більше так жити. Але дуже боюсь щось змінювати.

— Не бійся. Зміни не такі страшні, як їх відсутність, —він став позаду і поклав долоні на її плечі. Нахилився до її вушка і додав: — Ти вже доросла дівчинка, Нео. Годі хотіти одного, а робити інше.

Був так близько, що серце Ніли, працюючи мов радар, пришвишилося, наповну подавало сигнали. Вона ясно розуміла, що то сигнали небезпеки, але ігнорувала їх. Шкіра вкрилася сиротами від приємного дотику, і щось (можливо випите вино) підбурювало на дурість: хотілося розвернутися і кинутися в обійми чоловіка позаду, знайти там прихисток.

Дем'ян, ніби відчувши її стан, провів долонями вниз, зупинив їх нижче ліктів Ніли, а тоді розвернув її до себе. Вона не встигла оговтатись, як і справді опинилася у його обіймах. Інерційно вперлася долонями у міцні груди навпроти, але він швидко перехопив її зап'ястя і завів їй за спину. Оповита його руками, вона не могла й ворухнутися, почувалася у лещатах. Дем'ян тримав міцно, але не робив боляче, тому й застигла, не виривалася.

— Що ти робиш? — тільки й прошепотіла.

— Ґвалтую тебе.

Він повільно нахилився до її шиї, залишив там невагомий поцілунок.

— Не треба, — просилися її губи.

Тіло ж явно було іншої думки — дужче притискалося до нього.

— Раз ти відмовила на мою пропозицію, вважатимемо, що я зробив це проти твоєї волі. Що ти не хотіла.

— Але я справді не...

Дем'ян заткнув їй рота поцілунком — напористим, безапеляційним, таким, що не давав шансу вибратися. І тільки коли за хвилину чи більше відпустив її губи, вона в останній кволій спробі опору прошепотіла:

— Я боюся. Так боюся...

— Чого?

— Розчарування. Тебе. І... переступити межу.

Він тримав обидва зап'ястя Ніли однією рукою, а іншу підніс до її обличчя, легко погладив щоку тильною стороною пальців.

— Принаймні мене не бійся. Я ж обіцяв, що не зроблю тобі боляче.

Вона кивнула. Хотілося стільки всього водночас! Розплакатися від емоцій, попросити його бути ніжним, благати зупинитися... Хотілося пестощів на кожному міліметрі шкіри, відчути спиною м'які простирадла, тікати світ заочі.

Дем'ян не квапився, розсипав поцілунки її шиєю, підборіддям, дістався ключиць. Наполегливо, але ніжно вивчав її тіло, міцно тримав, змушуючи гостріше відчувати цю близькість.

Ніла розтанула в його руках і не зауважила тої миті, коли опинилася у ліжку. Більше того — не відчувала ліжка під спиною, бо, здавалося, витала у невагомості.

Це менш за все було схоже на зґвалтування. Начитавшись колись жіночих журналів, Ніла свято вірила, що справжню насолоду у ліжку можна отримати лише з коханим. Але вона вже й забула, коли з Вадимом їй було так добре, як цієї ночі з Дем'яном. І чи взагалі було.

Раптом виявилося, що запорука насолоди аж ніяк не в сердечних поривах. Вся справа у довірі, а ще — у вмінні чоловіка думати не тільки про себе.

Ніла не мала сумніву, що досі, попри все, кохає свого чоловіка. Однак Дем'ян дарував їй таке відчуття безпеки і затишку, якому неможливо було опиратися. Навіть у ліжку кожен його дотик, кожна ласка мовби говорили: розслабся, все буде добре.