Ніла важко ковтнула, зиркнула на Дем'яна у відчайдушній потребі підтримки і розтулила рота:
— Я...
— Це я дорогою заїхав до вас і попросив Нілу піти зі мною, — він не дав їй договорити. — Нікого тут не знаю, а більше піти було ні з ким.
Вадим подивився на брата так, ніби збирався одним поглядом чи то спопелити, чи то четвертувати, чи все водночас.
— А звідки знав, що вона не йде? — процідив крізь зуби.
— Не знав. Але посподівався на це, і мені пощастило. Та й подумав, що тобі теж сюрприз зроблю, привівши її. Тому й вмовив Нілу не телефонувати тобі, не попереджати.
Дем'ян говорив невимушено і злегка лукаво усміхався, відчуваючи, що дратує брата тією усмішкою.
М'язи на обличчі Вадима застигли у скептичній гримасі. Однак повз пройшов якийсь чоловік і привітався, тож задля цього довелося сяк-так опанувати себе і також продемонструвати усмішку, хай і теж награну. Він нарешті потис руку тестю, а тоді пробігся поглядом по фігурі Дем'яна і роздивився Нілу. Особливу увагу приділив її сукні, прикипів поглядом до червоної помади, проте ніяк не прокоментував свої спостереження. Сказав натомість до чоловіків:
— Якщо ви не проти, я на хвилину заберу свою дружину поговорити віч-на-віч.
Ніла досі мовчала. Сіпнулася у розгубленні, вже готова відпустити Дем'янову руку, але він раптом щільно притис лікоть до тулуба, не даючи її пальцям вибратися.
— Чи не встигнете ви наговоритися вдома? — сказав нібито жартома. — Як супутник Ніли на сьогодні, я б не хотів її відпускати і залишатися зовсім самотнім.
Нілі неприємно лоскотало у грудях від того, як вони говорили про неї, — як про річ, яка сама не здатна вирішити і своєї думки не має. Однак слова Дем'яна звучали наче спроба її захистити, і тим підкуповували.
Вадим нічого не встиг відповісти, коли вона раптом випалила:
— То як вечір? Все ж проходить добре?
Смішна нагода нагадати про те, що вона все-таки тут, чи бажання вплинути на розмову? Ніла й сама не знала, що підштовхнуло її.
Всі три чоловіки витріщилися на неї. Вадим, стримуючи роздратування, повільно відповів:
— Все чудово... Що ж, тоді, Дем'яне, потурбуйся сьогодні про мою дружину.
— Неодмінно, можеш не хвилюватися.
— І ти, кохана, наглянь за моїм братом. Довіряю на вечір вас одне одному, у мене ще багато справ. Поговоримо вдома.
Ніла вже й забула, коли чула від нього звертання "кохана". То ось вона, чудодійна сила публічних заходів і ревнощів? Хоча раніше присутність сторонніх людей не заважала його гніву виплескуватися. Вочевидь, справа таки у Дем'янові. Ну, і можливо трохи у запрошених продюсерах, перед очима яких він не бажав влаштовувати концертів.
— Гаразд, — кивнула, трохи розгублено дивлячись на свого чоловіка.
Вадим гмикнув щось собі під ніс і пішов углиб залу. Після нього відкланявся Григорій Васильович, і вони з Дем'яном залишилися вдвох.
— Ходімо скуштуємо Вадимові кулінарні шедеври? — запропонував він одразу ж, розвіюючи посмак розмови з братом.
— Т-так, ходімо.
Ніла ще мить дивилася Вадимові у спину, а тоді нарешті полегшено видихнула, повернула голову до Дем'яна і кивнула.
— Здається, сьогодні мене ще чекає важка розмова, — сказала, зітхаючи.
— Не хвилюйся. Не тебе, а мене. Ми з Вадимом ще поговоримо сьогодні.
Вона нічого не спитала, лише подумки посподівалася на те, що дійсно вдасться уникнути вичитувань. Принаймні поки що все проходило спокійніше, ніж слід було очікувати.
За розмовою вони підійшли до найближчого столика зі стравами з морепродуктів.
— І що це все таке? Впізнаю лише устриць.
Дем'ян кумедно підтис губи, роздивляючись стіл, так що Ніла мимоволі усміхнулася.
— Ось цукерки з копченого лосося. Отам, здається, смажені кальмари. А оце восьминіг у вині.
— А ти, бачу, з високою кухнею теж не на ви.
— Яка там висока кухня... Просто Вадим колись вчив мене готувати різні морепродукти.
Вона з сумом і ностальгією у погляді зиркнула в той бік, куди пішов її чоловік.
— А оце що?
Дем'ян тицьнув на маленькі склянки, в кожній з яких стояла дерев'яна шпажка з нанизаною на неї білою кулькою, а на дні був якийсь соус.
— Уявлення не маю.
— Тоді скуштуймо.
Дем'ян взяв у кожну руку по тарілці і тримав, довіривши Нілі обирати на свій смак, що покласти обом. Йому було байдуже, що їсти, та й взагалі не дуже хотілося тут бути. Але поводився невимушено, так, ніби нітрохи не бентежило перебування в одному часопросторі з братом, який у ці хвилини купався у променях слави. Ніла, здається, теж трохи заспокоїлася, її плечі більше не тремтіли від нервування, хоча очі раз у раз шукали у натовпі Вадима.
Вони обрали ще якісь закуски й напої, а тоді знайшли свій столик, номер якого передбачливо був вказаний у запрошенні. Він стояв у кутку і був сервірованим на чотирьох осіб, але зараз виявився порожнім.
Дем'ян куштував і згадував смак братових перших кулінарних проб. Не втримався:
— А це непогано. Знала б ти, якими гидотними були перші страви Вадима. Ми з дідом через силу впихали у себе і хвалили, щоб не засмучувати юного кухаря.
Ніла, до цього замислена і зосереджена на їжі, підняла голову.
— Він казав, що любить готувати з дитинства.
— Брехня, не такою вже й дитиною він був, коли почав, — гмикнув Дем'ян. — Коли Вадимові виповнилося шістнадцять, дідусь покликав нас для серйозної розмови...
— А скільки було тобі?
Тільки тепер Ніла допетрала, що не знає навіть віку Дем'яна.
— Я старший на якихось пів року... Так от, дідусь покликав нас і заявив, що він старіє і хоче скласти заповіт, а ми — його головні спадкоємці, тому одному дістанеться "Міраж", іншому — будинок. Запропонував самим порозумітися і вирішити, хто що більше хоче. Вадим пару днів думав, а тоді заявив, що хоче отримати кафе. Вже тоді зметикував, що бізнес — краще. Сказав, що перетворить "Міраж" на крутий ресторан і заробить собі на десять таких будинків. І заодно вирішив стати не тільки бізнесменом, а й шеф-кухарем.
#2737 в Любовні романи
#1328 в Сучасний любовний роман
#778 в Жіночий роман
Відредаговано: 29.09.2021