5. Робити разом буденні речі

Дем'ян сидів за одним зі столиків на фудкорті. Вона впізнала здалеку, наче запрограмувала зіниці ловити поглядом у натовпі саме його.

Ще б пак! Ці дві доби до зустрічі тільки про нього й думала. Вагалася, чи правильно вчинила, запропонувавши зустрітися і пройтися магазинами разом. Мало не щогодини хотіла скасувати зустріч. Однак врешті взяла себе у руки, насварила за нерішучість і наказала не вагатися.

Їй потрібен хтось. Хтось, з ким можна поговорити. Хтось, хто допоможе освіжити голову. Хтось, хто додасть мужності.

І ні, це не виправдання, щоб тільки знову його побачити. 

— Привіт. Я трохи спізнилася, там страшні затори, — почала з пояснення, підійшовши до столика.

— Нічого. Присядь, випий і відхекайся.

Дем'ян огледів Нілу з ніг до голови, зауважив, як струменів піт її чолом і шиєю, а тоді кивнув на келихи з мохіто, що стояли на столику. Він купив два — для себе і для неї. Дурничка, а приємно. Вона подякувала і слухняно взяла напій.

От тільки замість того, щоб охолонути, пригубивши, ще більше розчервонілася. Якось занадто уважно Дем'ян стежив за тим, як обхопила губами трубочку, як рухалися м'язи на шиї, доки пила, як облизала потім губи.

Тож щойно відставивши мохіто, вирішила сказати те, що збиралася. Затараторила так, що слова злилися в один суцільний потік:

— Не хочу, щоб ти знову розцінив неправильно. Ти — брат мого чоловіка, і ти сам говорив, що не маєш зараз друзів у Києві. А я маю час. І теж... Ну, теж не дуже маю друзів, якщо чесно. Якщо вже я піду з тобою на вечірку, то подумала, що треба краще познайомитись. Не так, як у тебе в готелі. І взагалі. Я можу допомогти тобі вибрати одяг. Мені теж треба вбрання. Тому й запропонувала. Не подумай чогось поганого. От.

Він сидів, склавши руки на грудях, і уважно слухав цей безглуздий монолог. Безглуздий, бо звучав як поганеньке виправдання перед собою. Бо вже було зрозуміло — між ними все не просто так. 

— Ти сказала Вадиму, що складеш мені компанію на вечірці? — змінив тему.

— Ще ні. Я не знаю, як йому це сказати і як пояснити, коли саме ти мені запропонував.

— І боїшся його реакції.

Ніла глипнула на Дем'яна з-під лоба, але не заперечила.

— Не кажи нічого, — продовжив він. — Просто приїдемо разом на вечірку. Мовляв, все вийшло швидко й спонтанно, ти не встигла зателефонувати. Мовляв, я приїхав до вас і слізно благав мене супроводжувати, бо було ні з ким піти. А ти не змогла відмовити.

Відчувала: він штовхає її на слизьку стежку. Відповіла з недовірою:

— Я не хочу брехати Вадиму.

Дем'ян лише гмикнув.

— А він хіба тобі не бреше?

Ніла опустила голову і якось стомлено заплющила очі.

— І хіба не зраджує?

Всі ці дні з Дем'янових думок не йшов той обід у дідусевому домі. Вадим не те, що не похвалив дружину і не подякував, більше того — весь час поводився так, ніби вона — порожнє місце. Заговорював на сторонні теми тільки з ним, Дем'яном, до Ніли ж були звернені хіба що слова "принеси", "подай". Жодного теплого погляду, жодного ласкавого слова, жодного інтимного дотику. 

— З коханою жінкою так не поводяться, — додав, не дочекавшись відповіді. — У Вадима ж є коханка?

Дем'ян знав, що робить їй боляче цією розмовою, але тільки так можна було привести її до тями.

— Звідки ти... Тобто, з чого ти взяв?

Вона підняла на нього округлені очі.

— Таким жінкам, як ти, часто зраджують.

— Таким — це яким? Затурканим домогосподаркам без косметики? — у її голосі звучала гіркота.

— Ні. Невпевненим у собі. Бачиш же, я сказав лише пару слів, а ти вже знайшла у собі купу недоліків.

— Ходімо краще по магазинах.

Ніла підірвалася на рівні ноги. У чомусь він мав рацію, але говорити про це було занадто боляче.

Вони спустилися з третього на другий поверх торгового центру. Гучно грала якась музика, між бутиками снували люди, але весь цей гамір не відволікав від паскудних думок.

— Вважаєш, я сама винна у тому, що Вадим так поводиться, що став зі мною таким? — не стрималася від питання, яке натирало душу, як замалі босоніжки — ногу.

Дем'ян незадоволено підтиснув губи. Зовсім не збирався схилити її до подібних дурних висновків.

— Ні, постраждала сторона не може бути винною. Винен лише він.

— Але з твоїх слів виходить, що якщо я стану іншою...

— Тобі дійсно треба стати іншою, але не для того, щоб щось комусь довести чи щоб повернути Вадимову прихильність. А для того, щоб могти постояти за себе.

— І як же мені це зробити?

— Я ж казав, що можу допомогти, якщо ти готова прийняти допомогу.

І навіть якщо не готова — теж.

— У твоєї допомоги надто велика ціна.

Дем'ян подивився якось нечитабельно і змовчав. Він не мав сумніву у тому, що доб'ється бажаного, але не хотів більше відлякувати її прямотою.

Ніла завела його у магазин чоловічого одягу. Вечірка мала проходити у білих і червоних кольорах, тому потрібно було обрати щось у цій гамі. Однак одяг у бутику був всуціль строгим, офіційним, жодних яскравих барв.

Довелося піти далі. Тільки в четвертому по рахунку магазині знайшлася стійка з яскравими сорочками. Дем'ян вибрав дві — багряну і в червоно-білу смужку.

— Яка краща? — спитав у Ніли, тримаючи обидві в руках.

Весь цей час їй було дивно ходити з ним магазинами — ніколи таким не займалася з Вадимом: завжди обирала йому одяг сама, а потім нерідко вислуховувала невдоволення, якщо щось не сподобалося. Але до цього нового досвіду додався ще один привід для подиву — треба ж, Дем'ян спитав її думку!

— Мені більше подобається ось ця у смужку, — відповіла нерішуче.

Він кивнув і без питань повісив однотонну на місце.

— Тоді цю й візьмемо.

— Але... треба твій розмір підібрати і поміряти. Ця, мабуть, буде замала.

Ніла ще раз кинула оком на сорочку, огледіла Дем'янові широкі плечі, а тоді розвернулася до стійки. Пальці затремтіли від легкого нервового збудження. Такий простий ритуал — допомогти обрати іншому чоловіку сорочку — раптом викликав у ній такий трепет.