4. Як маріонетка

Вже зовсім споночіло, коли Дем'ян підвіз її додому. У будинку не горіло світло, вочевидь Вадим ще не повернувся.

Ніла не квапилася покидати авто. Вагалася, щось хотіла сказати.

Всю дорогу вона осмислювала їхню з Дем'яном розмову, і скільки б не думала, але не знаходила у його пропозиції нічого хорошого, викликаного людяністю чи бажанням допомогти. "Спи зі мною, а я допоможу тобі вибратися з цього шлюбу", — ось що, по суті, означали його слова.

От тільки таке звільнення Нілу не цікавило. Яке ще звільнення, коли не знаєш, потрібне воно тобі чи ні? Вона заплуталася і не знала, що робити далі з власним життям.

Але щось робити треба.

— Ти ж не скажеш Вадиму, що я приїжджала до тебе? — спитала нарешті.

Подумки насварила себе за необачність. Зовсім ж нічого не знала про Дем'яна, то як могла взяти і поїхати до нього у готель? Як могла тепер бути певною, що він не наплете чогось Вадимові?

Він ввімкнув світло у салоні і глянув на неї.

— А якщо розкажу? Розкажу братові, що його дружина сама зателефонувала і сама приїхала до мене? Що він зробить?

Ніла округлила очі, у роті пересохло. Відповіла тихо:

— Влаштує скандал. Насварить, скаже, яка я недалекоглядна і дурна. Ще місяць цюпкатиме мене за це.

Вона замовкла, дивилася вичікувально, і врешті Дем'ян відказав:

— Звісно, я не розповім йому. Не бійся, не поставлю тебе під удар. Ще раз кажу: біля мене ти у безпеці.

— Те, що ти пропонував, не схоже на безпеку.

— Найкраще гарантувати безпеку можна тому, хто близько. Але якщо тебе це так зачепило, забудьмо.

Ніла підтисла губи і кивнула. А що ще їй залишалося?

Слід було швидше розпрощатися з ним і більше ніколи не бачитися. Мало не застогнала з дошкулення, коли згадала, що обіцяла піти разом на вечірку.

А потім згадала поцілунок і аж замружилася від сорому. Тільки тепер дійшло, що вперше за сім років поцілувалася зі ще якимось чоловіком, крім Вадима. Почувалася так, ніби вже вчинила найстрашнішу зраду.

— Тобі пора, — сказав Дем'ян. — Якщо зараз приїде Вадим і побачить нас, у нього виникнуть запитання.

— Так. Добраніч.

Вона розстібнула пасок безпеки і вистрибнула з авто як ошпарена. Чим далі відходила від нього, тим легше дихати ставало.

Швидко відчинила дім і зайшла. Не вмикаючи світла, визирнула у вікно веранди. Авто тільки тепер рушило, вочевидь Дем'ян чекав, що вона зайде у будинок.

У темряві світло фар повільно віддалялося вулицею. Скажені цвіркунці намагалися перекричати звук двигуна, але Ніла не чула тих звуків. Власне серце тарабанило гучніше.

Вона поквапилася у ванну, а тоді — у ліжко. Було близько півночі, тож скоро мав би повернутися Вадим, але говорити з ним зараз хотілося менш за все.

Проте заснути було важко як ніколи. У мареннях, що заступали очі як передвісники сну, приходили неочікувані образи. Марилося, що вона — маріонетка, схожа на ті, з якими ставлять вистави у ляльковому театрі. І якщо раніше керував своєю лялькою лише один чоловік, то тепер вже двоє мали над нею владу.

Прокинулася вся в поту і виявила, що Вадим мирно сопе поруч. На якусь секунду відчула щось схоже на огиду до нього і ще більше до себе — як могла дозволити собі стати якоюсь іграшкою? А найгірше — чому змирилася, чому тільки зараз такий стан справ починає її непокоїти?

Ці думки брали її в облогу до самого ранку, вриваючись у свідомість у перервах між неспокійними снами. Була заледве сьома, коли Ніла не витримала, зірвалася з ліжка і пішла готувати сніданок.

Перші хвилини на кухні все валилося з рук, доки не випила міцної кави. Це допомогло отямитися, остаточно відігнати нічні марення.

Але поганих роздумів не відлякало. Навпаки, ті своїми скрипучими голосами ввірвалися у голову з новою силою, коли на столі завібрував смартфон, а на екрані висвітилося повідомлення.

"Все гаразд?"

Два банальні слова, які здійняли буревій у душі.

Ніла спробувала згадати, коли востаннє її подібне запитував Вадим, і не змогла. А тут чоловік, якого вона знає менше двох діб, так просто з самого ранку пише, щоб дізнатися, чи все у неї добре.

Вона витерла руки і, забувши про млинчики на сковорідці, взяла смартфон. Написала єдине слово: "Так".

Ніла відчувала: ранок, кава, а перед тим ніч в одному ліжку зі своїм законним чоловіком, добряче отверезили її. Тепер ідея піти на ту вечірку, та ще й разом з Дем'яном, не здавалася розумною. Треба було якось відмовитися.

Вона хвилю подумала, а тоді написала:

"Вибач, у мене змінилися плани, не зможу піти з тобою на вечірку".

Вийшло неправдоподібно. Стерла. 

"Я подумала і не піду з тобою на вечірку. Вибач".

Надто грубо? Стерла.

"Щодо вечірки. Не думаю, що це гарна ід..."

— Що це димить? — ще сонний, але вже незадоволений голос Вадима змусив її сіпнутися.

Ніла різко відкинула смартфон на стільницю і повернулася до плити. Млинчики вже догоряли. І як не зауважила диму?

Довелося швидко ввімкнути витяжку і кинутися ліквідовувати наслідки власної неуважності.

Вадим лише скоса поглядав, але нічого більше не казав — вочевидь, був у непоганому гуморі. Налив собі кави і всівся за стіл, чекаючи сніданку.

Вона не могла підняти на нього очі. Совість мучила за вчорашній поцілунок з Дем'яном. Як би погано чоловік не поводився з нею, відплачувати тим же не збиралася. Докучливі принципи нашіптували: це не відплата за образи, а безчесна дурість.

За десять хвилин на столі перед Вадимом стояли млинчики зі сметаною і свіжими полуницями. Він любив такий сніданок, хоч і періодично читав нотації про здорове харчування.

Вони їли мовчки, майже не дивлячись одне на одного. Але Ніла не витримала, спитала:

— Вечірка, яка буде в суботу... Як іде підготовка?

Вадим від подиву аж відклав виделку. Його дружина рідко цікавилася справами ресторану (чи то пак, він рідко ними ділився).

— Вже майже все готово. Усіх, кого хотів бачити, запросив...

Виявилося, що у списку запрошених — давні і теперішні Вадимові друзі, продюсер з телеканалу, де має йти його кулінарне шоу, люди, які колись допомогли з інвестиціями. Словом, усе його оточення, крім дружини.