3. Непристойна пропозиція

Ніла почувалася мало не злочинницею, стоячи перед невеликим готелем поруч з метро. Навіть поозиралася на всі боки пересвідчитися, що ніхто на неї не зважає. Так само крадькома, з острогою йшла коридорами готелю. Смішно, звісно, бо по-перше, нічого поганого вона не робила, а по-друге, шанс зустріти тут когось зі знайомих був мізерним. 

Можливо, вся справа — у місці як такому. Все-таки готель — не найкращий вибір для зустрічі одруженої жінки і стороннього чоловіка. Але коли Дем'ян надіслав адресу, вона чомусь не запротестувала і не попросила зустрітися деінде. От що трапляється, коли повністю атрофується вміння сперечатися з чоловіками.

Вона ніяково затупцяла перед дверима номера. Тілом пройшли дрижаки. У добре кондиціонованому коридорі готелю було свіжо й прохолодно, але не настільки, щоб змерзнути у лляній сорочці на довгий рукав і широких шортах. Певно справа все ж була в нервозності.

Мініатюрний кулак на мить застиг за пару сантиметрів до дверей номера, а тоді легенько постукав.

Дем'ян чекав її. Відчинив майже одразу. На ньому була проста біла футболка і широкі спортивні штани. Волосся виглядало вологим, певно щойно вийшов з душу.

— Проходь, — запросив у номер і ступив убік, даючи дорогу.

Ніла кивнула і зайшла всередину. Полегшено видихнула, коли двері за спиною зачинилися. Опинитися наодинці з незнайомцем було не дуже комфортно, але все ж комфортніше, ніж на видноті, де будь-хто міг побачити і потрактувати по-своєму.

Номер виявився просторим. Світло-сірі стіни контрастували з темними лакованими меблями, на яких вигравали кволі присмеркові промені, що влилися у кімнату крізь незашторене панорамне вікно. Те вікно займало майже половину стіни і мало вихід на балкон, з якого відкривався вигляд на місто, вже подекуди вбране у вогні. Праворуч стояло велике ліжко з металевим узголів'ям, ліворуч під стіною — довжелезний вузький столик, де знайшлося місце для телевізора, ноутбука, графина з водою і ще якихось дрібниць.

Біля вікна ще стояв крихітний диванчик, і Дем'ян запросив гостю сісти, але вона лише ніяково затупцяла посеред кімнати.

— Я прийшла, — констатувала очевидний факт, не знаючи, що ще сказати.

Він кивнув і одразу перейшов до головного:

— Раз прийшла, я потрапив у ціль? У вас все геть погано?

Ніла заперечно мотнула головою, а тоді поквапилася пояснити:

— Ні, ти не зовсім усе правильно зрозумів. Я не хочу, щоб були якісь непорозуміння. Все дуже заплутано, але… Але не подумай, Вадим мене не б'є, у нас все як... як у багатьох сім'ях. Оце, — підняла зап'ястя, — було лише один раз.

— Чому ж ти тут?

Дем'ян став навпроти метрів за два, засунув руки у кишені штанів і запитально здійняв брови. Ніла підняла на нього спантеличений, сполоханий погляд, очі забігали туди-сюди. Якби ж вона сама знала, чому прийшла.

— Я просто... Ну... Ти сказав... Я не знаю.

Просто вперше хтось помітив, що вона нещасна, і запропонував допомогу. Просто більше не витримала сидіти наодинці в чотирьох стінах. Просто раптове бажання щось змінити підштовхнуло набрати його номер.

Ніла не озвучила цього, але все сказали її спустошені очі і плечі, що дрібно посмикувалися.

А можливо, їй просто хотілося з кимось поговорити і з кимось провести цей вечір. Але й у цьому не зізналася.

— Я мабуть даремно... — почала на видиху.

— Будеш моєю? — перебив він.

Ніла застигла з розімкнутими губами. Широко розплющеними очима витріщалася на Дем'яна, намагаючись усвідомити, чи не почулося їй. Навіть не здогадувалася, що він і сам здивувався тому, що раптово озвучив. Не збирався ж так прямо.

— Т-тобто?

— Питаю, будеш моєю коханкою?

Не почулося. Вона часто закліпала, доки переварювала зміст пропозиції.

То це таку "допомогу" він пропонував? І що ж тут помічного?

— Дурепа, — прошепотіла до себе, а тоді додала гучніше: — Даремно я прийшла. Вибач. Піду вже.

Бо й справді — чого очікувала? Як він може їй зарадити? Та й яких ще пропозицій можна очікувати в готельному номері від малознайомого чоловіка? Треба ж бути такою наївною!

Ніла розвернулася до дверей, але зробила лише крок. Запитання, яке почула, змусило зупинитися.

— Чого ти хочеш?

— Я? — спантеличено шепнула, повертаючи голову.

— Ти.

Дивно було чути подібне. Вона стенула плечима і чесно сказала:

— Не знаю. Я давно не хотіла чогось сама.

Чи не останнім її великим і свідомим бажанням було вийти за Вадима. Надалі хотів за неї він.

— Якщо ти тут, якщо прийшла до іншого чоловіка в готель, отже чогось таки хочеш. Наприклад, розради поза шлюбом. Чи змусити Вадима ревнувати, показати, що він може втратити, якщо й далі поводитиметься як козел. Або ж навпаки — хочеш звільнитися від нього, але не можеш наважитися чи не знаєш як. Розлучення?

— Ні, я не можу. Не можу розлучитися з Вадимом.

Інші припущення не заперечувала.

Натомість знову повернулася обличчям до Дем'яна, але йому в очі не дивилася.

— Чому ж?

— На це є кілька причин. Я навпаки... Краще, щоб все стало як спочатку. І дитину хочу. Але у нас не виходить...

Якась невідома сила підштовхувала її на відвертість. Все-таки прямі запитання тяжіють до прямих відповідей.

— Ну, з дитиною я тобі не помічник, але щодо іншого... Вадим завжди поводився з жінками не дуже гарно. Я знаю його як облупленого навіть попри те, що ми давно не бачилися. Можу бути твоїм другом, захисником, можу допомогти почати нове життя без нього або ж навпаки... — він замовк, не закінчивши фразу.

— А взамін я повинна з тобою спати?

— Я не лицар. І теж маю свої мотиви. Хоча допомогти тобі хочу щиро.

— То я здаюся такою легкою ціллю, геть наївною дурепою?

Взагалі-то, так. Дем'ян бачив навпроти слабку, дезорієнтовану і невпевнену у собі жінку, якою можна легко маніпулювати.

— Я міг би просто звабити тебе. Таких жінок, якими нехтують власні чоловіки, звабити простіше простого. Але я пропоную тобі чесну угоду — ми не дуритимемо одне одного.