Глава 17

Це було просто нестерпно. Женя не міг дивитись на людей, не міг бачити їх приречені обличчя. Кожен випадковий погляд, який він ловив, відбивав гострим болем у грудях. Ось стомлений, блідий чоловік підняв на нього свої сірі очі, обрамлені зморшками. Можливо, він цілий день просидів на важкій виснажливій роботі, щоб прогодувати сім’ю. Хлопець тут же уявив собі красиву дружину і кількох дітей, що чекають на нього в теплій затишній квартирі, навіть не підозрюючи, що в будь-який їхнє життя, як і життя всього світу може обірватись. А от продавець в магазині натягнуто посміхається і пропонує пакет новому покупцю. Вона не схожа на людину, яка любить свою роботу, та можливо, жінка відкладає гроші на щось, що дійсно могло б зробити її щасливою. Та хтозна чи встигне вона здійснити свою мрію? Для кожного перехожого в Євгена була готова історія з поганим кінцем і кожного разу йому хотілось підійти і закричати: «Живіть! Живіть поки маєте можливість! Не відкладайте своє життя на потім, бо потім не буде». Та він мовчав, а люди і далі жили майбутнім, якого в них не буде.

- То що ви скажете стосовно цих нових активістів? «Стань героєм» - так вони себе називають. Останнім часом цей рух набув великої популярності.

Чоловік в темно-сірому костюмі з чорною краваткою на фоні ідеально випрасуваної білої сорочки криво посміхнувся.

- Так, цей рух з’явився відносно недавно, а вже налічує декілька тисяч чоловік, - неохоче визнав чоловік, - та навряд чи він і далі ростиме так швидко. Звісно, мета в цих людей благородна, та способи в них занадто вже радикальні. Та й сама їхня політика досить дивна. Взяти хоча б те,що ні на сайті, ні в брошурах не вказаний рахунок для благодійних внесків. Звідки, питається, вони беруть гроші на всі свої акції?

- Такі як ти тільки про гроші і думають. – Задоволено вигукнув Юра з протилежного боку екрану телефону. Чоловік на екрані ніяк не відреагував. – Не звик, що не всі хочуть отримати вигоду від своїх вчинків?

Ведучий глянув в папери під руками і продовжив:

- А як взагалі ви прокоментуєте їхні акції? Висадження дерев, відновлення будинків, побудова притулків для тварин – все це робиться так швидко і так якісно. Це схоже на новий рівень в сфері благодійності.

- Ну, по-перше, - невдоволено буркнув чоловік, - їхні акції занадто погано організовані. Сьогодні вони допомагають утилізувати сміття, а завтра будують будинки. Важко зрозуміти, що конкретно є їхньою ціллю.

- Наша ціль – зробити світ кращим, прочитай флаєри. – Підказав Юра.

- А щодо дерев, то це просто смішно. Сьогодні вони висаджують дерева, а завтра друкують з цих дерев тисячі флаєрів. – І чоловік похитав головою на знак осуду. – Так, можливо, ці люди справді хочуть щось змінити, але цілком очевидно, що в них немає досвіду і відповідної кваліфікації. Такі організації постійно виникають, та з часом зникають, коли запал їх засновників зникає.

- Чи можете ви прокоментувати чутки щодо того, що ця організація фінансується деякими великими підприємствами – виробниками товарів?

- Наскільки ми всі знаємо, організація «Стань героєм» постійно наголошує на тому, що не фінансується жодними фірмами, політичними чи релігійними організаціями. Та чи можливо таке в принципі? Щодо політиків, то можна бути певними, що якби вони і фінансували цю організацію, то давно подбали б про те, щоб усім це було відомо. А от з фірмами ситуація цікавіша. Багато працівників дитбудинків і будинків престарілих стверджують, що в пакунках наданих їм організацією «Стань героєм» або «Майже герой», як називають її в народі, були в більшості продукти однієї фірми, яку я не можу назвати, щоб не робити їм зайвої реклами.

Юра вимкнув відео і роззирнувся навколо. Школярі снували туди-сюди по коридору, шукаючи свій клас, деякі збирались групками і обговорювали останні новини. В кількох з них на рюкзаках Юра помітив брелоки з червоним плащем на синьому фоні. Він подумав, що міг би стати доволі популярним в класі, якби розповів однокласникам про засновника цієї організації. Колись його, можливо, втішило б це. Колись він, мабуть пишався б собою. Але тепер все це не мало такого великого значення. Щастя, гордість, радість від перемог і біль від поразок – всі ці емоції стали такими незначними. Ніби кожного разу, коли Юра хотів справді відчути себе щасливим, в голові дзвеніла сирена, повідомляючи: а чи надовго це? Чи може бути важливим те, що скоро мине? Юра не знав, скільки часу лишилось. Він не знав, коли помре, та вже давно перестав відчувати себе живим.

«В когось є якісь ідеї?» - вже вкотре писав Ян, та питання залишалось без відповіді.

«Супермен так просто не здався б.» - прийшло ще одне повідомлення і Юра закотив очі.

«Такий собі прийомчик.» - відправив він і за секунду отримав відповідь.

«Намагаюсь достукатись до вас, як можу. Іноді мені здається, що доля міського озера тебе хвилює більше, ніж доля світу.»

«З озером було простіше.» - відписав він, та Ян не вгавав.

«Ну, звісно, справжні супергерої ж беруться тільки за прості справи, оминаючи труднощів.»

«Ми не здались, просто на складніші справи потрібно більше часу.» - прийшло повідомлення від Скульптора і Юра здивувався його впевненості. Він, як ніхто інший мав розуміти, що всі їх спроби приречені на невдачу, тож або хлопець просто не хотів засмучувати брата, або ж він ще наївніший, ніж здається на перший погляд.

«Треба, щоб ти пригадав свої сни.» - прийшло наступне повідомлення і Юра заблокував телефон. Отже, варіант номер два.

- Спробуй ти пригадай свої сни, - злився він, роблячи ковток апельсинового соку. Хлопці після уроків як завжди розмістились в класі хімії, та цього разу Ян вирішив, що для стимуляції роботи мозку їм не завадить поїсти. Він же першим накинувся на піцу, люб’язно  надану Євгеном, тому зараз більше їв, ніж говорив.

- Ну давай. – Євген відкусив шматок піци і потягнувся за соком. – Тобі не треба згадувати все. Пригадай хоч щось.