Розділ 56

У піца-залі час провели більш аніж весело. Елліот вже й забув, як то — просто радіти, просто насолоджуватися життям, просто дихати повними грудьми і більше не відчувати біль. Він не відпускав руку Джессіки зі своєї, наче весь час переконувався, що вона дійсно поруч: сміється з жартів Петера та Марії, потягує свою колу через соломинку, поглядає на нього косим зором, стискаючи його руку під столиком.

Майкл теж не міг не відмітити, як одразу ж змінилася атмосфера в їхній сім’ї. Адже щасливий Елліот, то мінус проблем, плюс гарного настрою та дорівнює цілковитий спокій сімейства Беннер. Хоча, ніде правди діти, останнім часом він      Віктору нерви псував не менше Елліота. Та не дивлячись ні на що, вперше за довгий час, Майкл відчував, що все було якщо не прекрасно, бо ж як може бути прекрасно без Кенто, то принаймні добре та спокійно. Елліот та Джессіка були разом, поряд з ним була його Катажина, батько сміявся та жартував, а за вікном, не дивлячись на погоду, все одно було затишно. Нічого більшого Майкл навіть у неба не просив.

Віктор зібрався відвезти Лорейн додому, тому Катажина пішла з Майклом, щоб скласти компанію Чаду, Петер та Марія запланували собі вечір комедій, а Елліот пішов проводжати додому Джессіку.

Тільки-но вони попрощалися з рештою та звернули від піца-залу до вулиці, на якій жила Джессіка, Елліот знову обійняв її, пригортаючи до себе.

— Що ти робиш? — засміялася вона, пручаючись.

— Переконуюся, що це не сон, — відповів він, торкаючись чолом її чола.

— Якщо сон, то один на двох напевно, — Джессіка заплющила очі.

— Чому ти передумала? — стиха запитав він, теж заплющуючи очі.

— Коли побачила, як ти впав після удару, здалося, якщо за мить не підведешся, то я просто помру, — чесно відповіла Джессіка, сплітаючи їхні пальці.

Елліот не очікував від неї такого щирого зізнання і від тих слів у грудях так солодко стало.

— Мені здавалося, я згораю без тебе, Джесс, — прошепотів. — Просто згораю.

— Ел, але якщо ти знову… Якщо ситуація повториться і ти вибиратимеш між…

— Не повториться! – запевнив її він. — Я мав вдосталь часу, аби зрозуміти, що нікого вибирати більше не хочу, бо я вже вибрав. Тебе вибрав. Ти моя, Джесс, й думаю, саме це відчуваєш і ти.

Ховаючи свою щасливу усмішку, вона потягла його в бік свого будинку, наголошуючи, що має цілу купу домашніх завдань. Елліот нагадав, що завтра субота, але її те зовсім не зупиняло. Джессіка любила все робити заздалегідь.

— Я навіть не уявляв, як скучив за тобою, — зупинившись біля ганку, Елліот поглянув на неї. — Навіть не думав, що можу так сумувати, Джесс, і це геть не смішно.

— Думаю, я тебе розумію, — винувато усміхнулася вона.

І тут Елліота наче за язика щось потягло. Він раптом спохмурнів, а тоді спитав:

— Метт тебе проводжав додому?

— Елліоте Беннер, — засміялася вона. — Невже ти ревнуєш?

— Він тебе цілував? — продовжував, сам не знаючи навіщо.

— Ми зустрічалися, а поцілунки входять в обов’язковий пакет послуг, — продовжувала усміхатися Джессіка. — Тобі ж це теж відомо.

— Хочу стерти тобі всі спогади про нього, — зціпив зуби Елліот, — а собі думки про це.

— Ел, припини, — Джессіка хотіла нагадати йому про поцілунки з Катажиною, але в останню мить передумала і вирішила просто згладити ситуацію. — Ніхто не цілував мене так, як ти і лише твої поцілунки я пам’ятаю.

Здавалося, саме цих слів він і чекав. Притискаючи її до стіни ганку, Елліот захопив її вуста, безжально зминаючи своїми. Джессіка вчепилася в його куртку, стискаючи комір. В голові запаморочилося від різкої нестачі повітря, бо від захвату вона не могла дихати. Елліот  поглибив поцілунок, відчуваючи напругу по всьому тілу. Джессіка тихо зітхнула і розум його затуманився від того зітхання, бо воно звучало так солодко. Він опустив долоні їй на поясницю, прямуючи нижче.

Ліхтар над їхніми головами різко засвітився і обоє примружилися від сліпучої яскравості. Наступної миті ніяково відсахнулися одне від одного, бо вхідні двері прочинилися і на порозі з’явилася матір Джессіки, кутаючись у теплий домашній халат.

— Джесс, це ти? — погано вдаючи здивування, мовила вона. — Елліот?

— Здраствуйте, місіс Сейджвік, — невинно всміхнувся він.

— Привіт, — вона хитро примружилася, бігаючи поглядом по їхніх рум’яних обличчях.

— Бувай, Ел, — Джессіка мило всміхнулася. — Побачимося!

— Я зателефоную, — кивнув він, підіймаючи руку на знак прощання.

Джессіка пройшла повз матір і він помітив, що та теж усміхалася.

Близько дев’ятої Джессіка вийшла з душу та натягнувши улюблену рожеву піжаму, пішла до своєї кімнати. Батьки ще були у вітальні, обговорювали новини, котрі якраз йшли по федеральному каналі і, здається, навіть не почули її побажання доброї ночі. Зачинивши двері, Джессіка вчепила халат на гачок, що був прикріплений з внутрішнього боку дверей та відкинула ковдру, збираючись пірнути у своє м’яке зручне ліжко, котре пахло чистою випрасуваною білизною. Згадавши, що не вимкнула люстру, Джессіка натиснула вимикач, залишаючи лише нічник, що стояв на тумбі біля ліжка. Поряд з ним лежали декілька книг і Джессіка потяглася за горішньою, підсовуючи собі зручніше подушку.

— Ти вже лягла? — двері прочинилися і на порозі з’явилася матір.

— Так, але я не сплю, — кивнула Джессіка, розмахуючи книгою.

— Гаразд, тільки не засиджуйся допізна, бо не зможеш потім заснути, — усміхнулася матір.

— Добре, мамо. Добраніч!

— Солодких снів, люба, — вона зачинила двері і за хвилину кроки стихли десь на сходинах, що вели на перший поверх.

Джессіка відкрила книгу на сторінці, де виднілася закладка, і встигла прочитати декілька абзаців, як раптом почула легенький стукіт у вікно. Придивившись до вікна, нічого не побачила і знову скосила погляд до книги, але стукіт повторився. Відчуваючи, як ноги підкошуються, Джессіка стиснула в руці книгу, наче та могла захистити в разі чого, і підійшовши до вікна, рвучко відхилила важкий мереживний тюль. Вуста її розімкнулися, але жоден звук так і не зірвався з них.