Розділ 53

До зустрічі з Вікторовою подружкою готувалися ретельно, хоча кожен з хлопців розумів те по своєму. Майкл вичистив до блиску будинок та навіть галявину і під’їзну алею, Чад згадав всі чемні слова, котрим його вчили у школі, а Елліот навіть носа не потикав з кімнати, занурившись у якусь книгу по автомеханіці.

Віктор напередодні мав тривалу розмову з хлопцями, даючи їм зрозуміти, чого все ж очікувати від того знайомства. Як Майкл і припускав, стосунки Віктора та Лорейн тривали вже давно, були серйозними і вони обоє розраховували на не менш серйозний Хеппі Енд у майбутньому. Лорейн дітей не мала, розлучилася чотири роки тому і проблему у цих стосунках могли створювати лише хлопці.

Майкл не знав, що йому думати, не міг збагнути, як поводитися з потенційною мачухою, згадував переказ розмови Катажини та Марії. Марія стверджувала, що Лорейн хороша і мила, що вона обов’язково сподобається хлопцям. З Виговськими вона можливо й була милою, з ними будь-хто стане милим, бо вони несуть в собі стільки позитиву та світла, що навіть Бугімен після спілкування з ними перетвориться на наймилішу істоту на землі. З ними ж Лорейн могла бути геть іншою. Врешті-решт Майкл вирішив дати їй шанс, а якщо ж нічого доброго з того не вийде, то послати її, з Віктором за одне, к бісу, як говорив Елліот.

Думав Майкл і над тим, чи не викине Елліот якогось коника, останнім часом він жити без того не міг, але планував втрутитися лише тоді, коли ситуація вже геть вийде з під контролю. За Чада не хвилювався, бо здавалося, той все ж ріс більш розсудливим та менш запальним аніж Елліот і точно знав, де треба змовчати.

Рівно о шостій вечора в двері будинку Беннерів постукали, заглушаючи звук дверного дзвіночка. Година Ікс настала.

Чад, зиркнувши на себе в настінне дзеркало в передпокоєві, пригладив темного чуба та пішов відчиняти.

— Міг би одягнути сорочку, — Майкл кивнув на кофтину Елліота з головною фразою Термінатора з другої частини фільму, вибитою на грудях.

— Нехай приймає нас такими, які ми є, а ні — валить, поріг не переступаючи, — відрізав Елліот.

Сам Майкл провів долонею по грудях зеленувато-лимонної сорочки, розправляючи невидимі складки, та пройшов в передпокій, не сказавши брату більше ні слова.

Лорейн виявилася вищою та геть не такою, якою хлопці її уявляли. Вона мала русяве волосся, пишні форми, яскраву усмішку та добре поставлений глибокий голос. Спокійно привіталася з ними, без проблем називаючи кожного з хлопців на ім’я. Чи справді Віктор так багато їй про них розповідав, чи за п’ять хвилин до приїзду просто показав їхнє спільне фото, Майкл не знав.

Одним словом Лорейн була геть не схожа на тендітну темноволосу Бет.

— Я справді рада з вами нарешті познайомитися. Нам все ніяк те не вдавалося зробити, а я дуже хотіла побачити вас особисто, — промовила вона, знімаючи своє елегантне пальто.

Майкл одразу ж галантно допоміг їй, а потім повісив пальто на вішак. Доволі впевнено Лорейн пройшла за Чадом до вітальні та присіла на диван. Вона взагалі поводилася дуже невимушено і це кидалося в очі не лише Майклу.

— Чи можемо ми запропонувати вам якийсь напій, поки буде готова вечеря? — запитав Майкл.

— Дуже мило з твого боку, Майкле, — усміхнулася Лорейн. — Тоді я б випила келих вина. Колір значення не має.

— Зараз, — Майкл зупинився на порозі вітальні. — Ел, не допоможеш?

Насуплений Елліот пішов слідом за ним, помічаючи несхвальний погляд Віктора на собі.

Коли вони обидва опинилися на кухні, Майкл сердито поглянув на Елліота, дістаючи з шафки до блиску натерті келихи.

— Що? — глянув на нього з під лоба Елліот.

— Припини, — Майкл простягнув йому келихи. — Вона ще нічого поганого не зробила і звичайна чемність ще нікому не завадила.

— Ця жінка поводиться так, наче вона вже тут господиня, — процідив крізь зуби Елліот. — Вона вже бісить. Бісить мене!

— Ел, це не так, — м’яко заперечив Майкл. — Можливо у неї просто такий характер, або вона намагається потоваришувати з нами і вважає, що у такий спосіб їй те вдасться.

— То нехай не вважає, бо дідька лисого у неї вийде! — Елліот стиснув келихи.

— Ел, — спробував заспокоїти його Майкл.

— Я своє слово сказав! — Елліот розвернувся та пішов з кухні.

Майкл зітхнув розуміючи, що сама того не бажаючи, але Лорейн вже здобула собі першого ворога.

Вечеря, котру приготували хлопці, Лорейн сподобалася і вона похвалила їх, а ще зізналася, що була вкрай здивована, що такі юні хлопці вміють готувати. Майкл відчув, що хвалила Лорейн не часто і дійсно за щось вагоме, а не просто так.

— Ми рано подорослішали, — холодно відповів Елліот.

— Я знаю, що вам довелося пережити, — промовила вона. — Моя мама померла, коли мені було шістнадцять і то дуже вплинуло на мій світогляд і на моє подальше життя. Знаю, що недавно ви втратили й дідуся. Він багато важив для кожного з вас.

— Він був для нас усім, — відповів Елліот в тому ж тоні. — Нікого ріднішого ми не мали.

Майкл одразу зрозумів завуальований удар, котрий Елліот наніс Віктору. Віктор його теж зрозумів.

— Я співчуваю. Проте від цього ще ніхто не врятувався. Ми всі, рано чи пізно, змушені будемо попрощатися з дорогими нам людьми. Таке життя і нічого змінити не можливо, — відповіла Лорейн серйозно.

Майклу захотілося, щоб в її владному голосі було хоча б трішечки теплоти. Мова ж йшла саме про Кенто. Проте Лорейн певно тієї теплоти була позбавлена в принципі, або ж, не маючи власних дітей, не знала, що вона інколи дуже потрібна.

Далі балакали про речі, котрі були актуальними, але не душевними: чи вирішили вже старші хлопці, в які університети подаватимуть заяви, чи мають якісь хобі, окрім навчання, які предмети ближчі для кожного з них. Відповіді, як і питання, теж були автоматичними та без емоційними. Майклу здавалося, Лорейн запитує, але насправді їй те геть не цікаво. Елліот у тому був просто впевнений.