Розділ 50

Червень збіг непомітно. Віктор відвіз Чада до літнього табору, котрий знаходився у сусідньому штаті та вважався кращим у тій частині країни. Чад сприйняв те геть байдуже: він не протестував, але й радості особливої не виказував. Майкл нагадав Віктору про кошмари брата, вколовши його тим, що саме він, а не Віктор, першим кидався до ліжка Чада посеред ночі. Віктора ті слова образили і вони з Майклом знову погиркалися.

Елліот помічав ту ворожнечу, котра вирувала між батьком та старшим братом після смерті Кенто, але останнім часом арбітром між ними бути більше не хотів.

Аби примирити чергову сварку, Чад погодився поїхати до табору і на тому все стихло. Забрати його Віктор мав аж на початку серпня.

Елліот почав працювати по вечорам допізна, тому що тоді у піца-залі саме був пік відвідувачів. Майкл займався кур’єрською доставкою з міста до передмістя і вільного часу практично не мав. Між собою хлопці спілкувалися рідко, бо зранку, коли Майкл снідав та їхав до міста, Елліот відсипався, а коли Майкл повертався додому, Елліот ще був у піца-залі.

Раз у раз Майкл згадував ті пророчі слова, що колись, ще не розуміючи їхнього істинного змісту, сказав Елліот.

— Дитинство здохло!

Яким же вірним у своїх судженнях Елліот тоді був. Дитинство дійсно здохло раз і назавжди, а доросле життя захопило у полон раптово, не даючи й миті на спротив.

День народження Елліота теж не святкували. Тепер, як і Майкл раніше, Елліот не вбачав сенсу святкувати день, котрий, за його словами, лише прискорював час до могили. Віктор жахнувся тій позиції середнього сина, але витрачаючи всі сили на сварки зі старшим, вже навіть не обурювався.

Домовилися без подарунків, але Майкл все ж вручив йому середніх розмірів коробку, загорнуту у подарунковий папір. Елліот сердито розкрив її й ледь не зойкнув. У коробці лежав блискучий чорний байкерський шолом. Елліот навіть не знав що сказати розуміючи, що той шолом коштує цілого статку.

— Нащо ти? — запитав тоді розчулено Елліот.

— Нехай байка поки-що й нема, але ж він неодмінно буде, — усміхнувся на те Майкл.

— Ти брат, про котрого можна тільки мріяти, — Елліот міцно обійняв його.

Для Майкла то були надважливі слова, бо він знав, що Елліот просто так їх ніколи не скаже.

В одну з п’ятниць Майкл повернувся додому раніше та вирішив піти до піца-залу, щоб допомогти Елліоту швидше впоратися з роботою. Одразу ж помітив його у фірмовому картатому фартухові біля столика, за котрим сиділи сміючись молоді дівчата. Сумнівів не було, Елліот з ними фліртував, а вони фліртували з ним.

Майкл змахнув йому рукою, привертаючи увагу, а тоді присів на вільний стілець біля барної стійки. Нічого міцнішого за пиво там не подавали і в передмісті можна було знайти цікавіші заклади, але народу в піца-залі було повно. Це було не погано, бо Елліот отримував гарні гроші, але ж і втомлювався страшенно.

Кивнувши, що за мить підійде, Елліот ще пів хвилини простояв біля столика дівчат, записуючи замовлення, а тоді усміхаючись їм, попрямував до Майкла.

— Вони знають, що тобі п'ятнадцять? — криво всміхнувся Майкл.

— Я сказав, що вже сімнадцять, — розреготався Елліот, кидаючи замовлення за барну стійку.

Майкл сміючись захитав головою:

— А їм теж сімнадцять?

Елліот загадково хитнув головою і було геть незрозуміло, то «так» чи все ж таки «ні».

— Знайшов собі подружку? — примружив очі Майкл, замовляючи апельсиновий сік.

— Її вуста обіцяють багато цікавого. І забороненого, — Елліот спритно переклав на свій рознос свіже замовлення та пішов у кінець залу.

Майкл взяв склянку з соком, дбайливо підсунуту знайомою дівчиною, котра працювала на барі, і вдячно усміхнувся їй, задумавшись над словами брата. Гадав, чи справді Елліот піде на те, на що натякнув, якщо одна з тих дівчат йому запропонує.

Наближалася одинадцята ночі і піца-зал повільно порожнів, а дівчата за столиком навіть не думали йти. Замовивши собі ще по кухлику пива та сміючись, перешіптувалися про щось, кидаючи зацікавлені погляди на Елліота і Майкла.

— Не хочеться їх виганяти, але ми вже зачиняємося, — зітхнула дівчина на барі. — Я так стомилася сьогодні.

— Сью, п’ятниця — наче маленьке пекло, — всміхнувся Майкл.

— Це точно, — кивнула вона, протираючи барну стійку рушником. — Ел, це твої відвідувачі, кажи вже їм, що час спатоньки.

Елліот сміючись підійшов до столика дівчат.

Сью притиснулася ліктями до дерев’яної стільниці та схиливши на долоні голову, позіхнула.

Майкл простежив за нею, а тоді за Елліотом й промовив:

— Не хвилюйся. Я розберуся.

— Дякую, Майку, — вона заплющила очі, знову позіхаючи.

Майкл підійшов до веселого столика, кладучи долоню Елліоту на плече:

— Перепрошую, але ви ж вже зачиняєтесь?!

— Майку, ми якраз про тебе говорили, — сміючись відповів Елліот.

— Такий солодкий красунчик, — засміялася одна з дівчат. — Таке ніжне личко.

— Зачиняєтесь? Як шкода, — зітхнула її подруга.

Навіть Майкл не зумів не помітити її пишний бюст, що виглядав з декольте відвертої сукні. Дівчатам точно було більше вісімнадцяти.

— Можемо піти в інше місце. Ел, ти як? — додала друга дівчина. — Твого брата теж запрошуємо.

— Я? Я не проти, але в мене ще робота, — засміявся Елліот, киваючи на приміщення. — Столики самі себе не протруть та й підлога сама себе не помиє. Брате, ти чув? Тебе теж запрошують.

— Я на авто й ми не поспішаємо, — підморгнула третя з дівчат.

— Він не проти, але йому лише п'ятнадцять. Ви ж в курсі, так? — з усмішкою запитав Майкл.

— О! Мені вже час, — підіймаючи руки, одразу встала з-за столика та, що за кермом.

— Он воно як, — дівчина, що пропонувала піти в інше місце, зміряла спокусливим поглядом Майкла. — А тобі скільки?

— Не має значення, бо мене ваша пропозиція не зацікавила, — відповів Майкл.