Розділ 47

За Меттом Кастро певно послали, бо Елліот його не бачив, коли йшов до Джессіки, проте він мало кого і мало що бачив у ті декілька хвилин. Світ звузився до однієї дівчини з освітленим волоссям, котра йшла алеєю, заглиблена у власні думки. Елліот не збрехав, коли казав Майклові, що вона його. Джессіка справді була його і ніхто й ніщо не міг цього змінити. Навіть Метт Кастро, котрий важко дихав йому у спину.

— Що тут діється? — почувся його високий голос.

Джессіка відштовхнула Елліота, не грубо і не сильно, але все ж відштовхнула, опускаючи голову. Елліот знав, вона збирається з думками. Він вже так добре її знав!

— Що тут діється? — повторив ще більш напружено Метт.

Елліот повільно повернув до нього голову, відмічаючи стиснені кулаки й усміхнувся. Метт чудово знав, що проти Елліота немає жодного шансу, проте героїчно дивився на нього, готовий кинутися у бійку. В карих очах Метта виднівся страх, але Елліот відчув до нього повагу. Отже Джессіка йому дійсно подобалась, якщо долаючи свій страх, він готовий був ризикувати заради неї головою.

— Нічого! Ел вже йде, — з натиском наголосила вона.

Елліот дивився їй в очі розуміючи, що то кінець. Він свій шанс справді втратив, але все ж запитав:

— Ти добре подумала?

Вона кивнула. Здавалося в ту мить тільки вони обоє розуміли, що взагалі діється на шкільному подвір’ї.

Елліот поглянув на неї востаннє та повільно пішов у бік старого стадіону.

Майкл був впевнений, що на уроках в той день Елліот вже не з’явиться. Він хотів кинутися за братом та спробувати втішити. Сам того не розуміючи, чи може й розуміючи, але Елліот принизив себе перед усією школою, а такі рани зализувати доводиться надто довго. Проте Елліот раптом озирнувся, спрямовуючи погляд до нього і заперечливо хитнув головою, наче думки Майклові читав у ту мить.

Беккі кинулася вперед, але зупинилася, не знаючи, до кого бігти спочатку: до Джессіки, чи до Катажини. Котру втішати першою. Проте Джессіка полегшила роботу усім, бо взявши Метта за руку, повернулася назад до приміщення Старшої школи. Беккі побігла до Катажини, що стояла посеред алеї не рухаючись.

— Що це Ел виробляє? — врешті знайшовся з питанням Дейв, соваючи по переніссю окулярами.

— Він її кохає. Джесс кохає, — Майкл сумно опустив голову. — Ел правий, кохання — то прокляття якесь.

Дейв аж окуляри зняв, зачувши відповідь. Вони обидва підійшли до Катажини з Беккі. Остання засипала Катажину питаннями, намагаючись заспокоїти і не дозволяла навіть слово вставити у відповідь.

— Зі мною все в порядку! — не витримавши, викрикнула Катажина. — Я все знаю! Він її кохає. Вже давно. Ми розійшлися ще на Різдво. Припини вже!

Беккі ковтнула повітря, а тоді стуливши рота, поглянула на неї.

— Так! Ел ні в чому не винен. Навіть не смій його засуджувати, — продовжувала кричати Катажина.

Майкл торкнувся її плеча, намагаючись заспокоїти.

— Але ж як… Я не розумію, — Беккі закліпала очима.

— То вже не наша справа, — Дейв спробувати заспокоїти Беккі.

— Вони наші друзі і то якраз-таки наша справа, — прошипіла вона. — Прокляття! Ми що, наче Марті МакФлай опинилися в альтернативній реальності? Гей, Док, тягни сюди ДеЛоріан.

— Беккі, ми обов’язково поговоримо, бо це, гадаю, не останнє потрясіння, котре на вас очікує, — промовила вже стиха Катажина. — Але не сьогодні. Сьогодні нам всім треба зібратися з думками та переосмислити багато речей.

— Підтримую, — Дейв поклав руку Беккі на плече. — Ходімо, у нас іспанська.

Беккі вже зібралася не погодитися, але натомість дозволила Дейву повести себе у бік ганку Середньої школи.

Майкл прослідкував за ними, а тоді поглянув на Катажину:

— Думаю наша новина вже не буде для них шоком. Тепер ми знову станемо хорошими: ти покинута красуня, я герой, бо вирішив тебе втішити та розрадити, а Ел знову в ролі шкільного покидька.

— Я не дозволю цього! — категорично заявила Катажина, стискаючи тендітні кулачки. — Я цього не дозволю. Чуєш?

Майкл кивнув, а тоді мовив:

— Час на урок. За пів хвилини дзвінок.

— Побачимось потім, — Катажина поспішила до Середньої школи.

— Так, — погодився Майкл. — Побачимось!

Елліоту не склало труднощів перелізти через потрісканий кам’яний паркан старого стадіону та опинитися за межами шкільної території. Далі планів у нього не було. Безцільно поблукавши по новому спортивному майданчику, Елліот викурив свою чергову сигарету та перерахувавши кишенькові гроші, подався до автобусної зупинки. Додому повертатися більше не планував.

Раптом до огиди дістало все, що його оточувало: вічно працюючий та заклопотаний батько, потребуючий постійної уваги Чад, Кенто зі своїми безглуздими жартами, щасливий до нудоти Майкл. Навіть Катажина, котра кидала свої винуваті погляди кожен раз, коли бачила його, наче вибачаючись, що закохалася не в нього, а в його брата. Тепер до того списку додалася ще й Джессіка. Вона надала перевагу врівноваженому та не імпульсивному Метту. Він чимось нагадував Елліоту Майкла, наче не надто якісна, але все ж непогана копія.

Був би у нього байк, Елліот поїхав би в світ за очі, а так міг собі дозволити лише поїздку до міста. Думка прийшла миттєво і Елліот одразу вирішив втілювати її у життя.

Прибігши додому, влетів у їхню кімнату та витягнувши з верхньої полиці стелажу свою скриньку, перерахував свої заощадження. Назбиралося вже вісімдесят шість доларів. Запхнувши їх до рюкзака, Елліот обвів сумним поглядом кімнату. Захотілося написати Майклу прощального листа, але він швидко відігнав те бажання. Викинувши з рюкзака шкільні речі, Елліот жбурнув туди якусь кофтину та рушив до дверей.

— Далеко зібрався? — на порозі кімнати виник захеканий Майкл.

— Ти що тут робиш? — Елліот звів брови у подиві, а тоді поглянув на свого годинника. — Ти з уроків втік?

— А що, тільки тобі можна? — криво всміхнувся Майкл.