Розділ 44

— Отже він вже зізнався тобі, що закоханий до божевілля?

Вкотре прокручуючи в голові питання, котре почула від Пеггі, Катажина відчувала, що чи не вперше в житті вдячна колишній подрузі за її підступність. Бо ж якби Пеггі не сказала ті слова, Катажина, можливо, ніколи б про них і не дізналася.

— Отже він вже зізнався тобі, що закоханий до божевілля? — повторила вголос, скручуючись на своєму ліжку в калачик. — Отже він вже зізнався тобі, що закоханий до божевілля! Закоханий до божевілля? Боже мій! Майк мене кохає? Невже таке може статися? Невже так буває? Не вірю!

Катажина сіла на ліжку, підтягуючи м’яку ковдру до грудей, а тоді потяглася до янголяти, що стояло на тумбі поряд з ліжком. Притиснувши його до серця, заплющила очі, намагаючись уявити собі їхні обійми у школі. Здавалося, вона впаде замертво від емоцій, котрі переповнювали в ту мить. Катажина була впевнена, що ніхто окрім Майкла, не може, не вміє обіймати так!

— Катажино? — почувся голос матері за дверима. — Ти що, вже лягла?

Двері прочинилися і на порозі показалася Марія, тримаючи в руках стос випрасуваної білизни.

— Так, — Катажина непомітно опустила янголя під ковдру.

— Ти не захворіла? Все гаразд? — Марія схвильовано ступила через поріг.

— Ні, все добре, — Катажина всміхнулася. — Просто нема настрою, а домашні завдання я вже виконала.

— До тебе гість, — ласкаво усміхнулася Марія, підморгуючи їй. — Дуже хоче тебе побачити.

— Хто? — Катажина не зуміла приховати свою цікавість, але вже за мить вона зникла. — Ел?

— Звісно! Спустишся? — Марія примружила очі. — Чи сказати, що ти вже спиш?

— О восьмій? Він мене засміє, — Катажина підвелася. — Скажи, що я зараз спущуся.

— Гаразд, — Марія пішла, причиняючи двері.

Катажина швидко натягнула спортивний костюм та стягнувши волосся резинкою на потилиці, збігла на перший поверх.

Елліот та Петер сиділи у вітальні, зацікавлено слухаючи новини, там якраз говорилося про бейсбольну команду, шанувальниками котрої вони обидва були. Катажина затрималася біля одвірка, спостерігаючи за ними і змушена була відмітити, що Елліоту доволі комфортно в компанії її батька, та й Петер почуває себе розслаблено й весело. На мить уявилося, що отак вони можуть сидіти років через двадцять: дивитися матч, цідити пиво, та обговорювати останні новини у автомобільному світі, а вони з матір’ю тим часом накриватимуть стіл, скажімо, до Дня Подяки, можливо десь по будинку ще й бігатиме маленька копія Елліота.

Катажина здригнулася. Всі дівчатка її віку уявляють своє весілля та сімейне життя зі своїм першим коханням, то ж цілком нормально, але себе поряд з Елліотом Катажина вже не бачила. Хоча ще не уявляла, як має йому про те сказати.

— Привіт, — пройшовши до вітальні, вона ніяково сховала руки до кишені спортивної кофти. — Ти хотів поговорити?

— Привіт, Кат, — Елліот підвівся. — Я не надовго. Був неподалік і зайшов, щоб поцікавитися, як у нас з тим новим проектом по англійській. Може знову попрацюємо над ним разом?

— Я не проти. Гарна думка, — погодилася Катажина, киваючи на передпокій.

— Містере Виговські, був радий побалакати, — Елліот пішов до Катажини.

— Заходь до нас частіше, Ел, — усміхнувся Петер. — Батьку та братам вітання!

— Неодмінно, — Елліот пішов до передпокою, надягаючи куртку. — Вийдеш зі мною?

— Так, звісно, — Катажина потяглася за своєю курткою.

— Вже йдеш, Ел? Може чаю чи соку з булочками? — по сходинах спускалася Марія.

— Дякую, місіс Виговські, але іншим разом. Гарного вечора!

— І тобі, — Марія зникла вглибині будинку.

Катажина та Елліот вийшли на ганок, тугіше зав’язуючи свої шарфики. Стало ще більш прохолодно і почалися перші легкі заморозки. Пам’ятаючи торішню заметіль, люди вже починали хвилюватися, бо якщо зиму обожнювали, то шалені снігопади їх все ж дещо лякали.

— Зі мною Пеггі говорила, — Елліот виглядав спокійно, а от Катажина запанікувала. Вона чомусь навіть не подумала про те, що обійми з Майклом будуть мати наслідки.

— Ел, ми…

— Я поговорив з Майком і він мені все розповів. Про того педофіла і решту, — Елліот обхопив її долоні своїми.

Катажина озирнулася на будинок, тягнучи Елліота подалі від ганку. Ще не вистачало, щоб матір підслухала їхню розмову. Не те щоб Марія була такою вже підступною, але особисте життя дочки було для неї надважливим.

— Я знаю, що твої батьки ні про що не здогадуються і розумію твою позицію. Я прийшов через інше, — Елліот набрав побільше повітря в груди, різко видихаючи. — Катажино, я маю до тебе одне питання і хочу отримати чесну відповідь.

Катажина теж напружилася, гадки не маючи, що ж то за питання:

—Добре.

— Ти ще хочеш бути зі мною? Бути моєю дівчиною? — Елліот пильно вдивлявся в її обличчя, наче на брехні зловити хотів. — Просто «так», або «ні».

Катажина не хотіла йому брехати, справді не хотіла, але не могла завдати болю своєю правдою. Вона досі вважала, що він не заслуговує на подібне, бо був для неї, з нею, занадто хорошим:

— Так, — вимовила тихо. — А ти?

Еліот відчув як у грудях все стиснулося:

— Так. Звісно, що так.

Катажина видушила з себе усмішку:

— Побачимося вже у школі?

— До завтра, — Елліот згідно кивнув, цілуючи її у щоку. — І вибач, що тобі довелося ділитися своїми страхами з Майком, а не зі мною.

— Він зумів мене заспокоїти і я вдячна йому за це, — тут збрехати серце Катажині вже просто не дозволило.

— Я знаю. Він казав, — Елліот вдавано усміхнувся та попрямував у бік свого будинку.

Надії на те, що все вирішиться легко знову розсіялися. Вважаючи, що Майкл байдужий їй і що Катажина дійсно має почуття до нього, Елліот розумів, кинути її заради Джессіки просто немає морального права. Якби вона сказала, що з ним бути не хоче, Елліот одразу б запропонував їй залишитися друзями і все було б просто чудово, принаймні для нього, але, на жаль, того не сталося.