Розділ 40

Минуло вже декілька днів, а Катажина так нікому і не зізналася, що з нею сталося по дорозі додому зі школи. Можливо боялася, що батьки заборонять ходити пішки, можливо не знала, як їм сказати, а можливо не знала, що саме треба говорити. Досі вона не була впевнена в тому, що чоловік на синій Хонді був злочинцем і можливо всі його слова про сестру були правдою.

Вибравши слушну мить, Катажина спробувала поговорити про це з Елліотом. Врешті-решт він був її хлопцем, а отже автоматично зобов’язувався захищати та оберігати. Проте, коли вони зустрілися у шкільній їдальні, Елліот, не давши їй навіть почати розмову, повідомив, що у нього купа домашніх завдань, а після останнього уроку ще й виснажливе тренування на бейсбольному майданчику. Катажина зрозуміло кивнувши, полишила його у спокої. Останнім часом Елліот постійно був зайнятий, або шукав причини, щоб бути зайнятим для неї. Здавалося, тепер віддячував Катажині її ж монетою, бо навесні те саме робила вона. Відчуваючи свою провину, Катажина готова була вибачатися, але, здавалося, йому ті вибачення були вже непотрібні.

— Маю бігти, — Елліот автоматично торкнувся вустами скроні Катажини, піднявшись з-за столика. — Потім поговоримо.

Мило всміхнувшись, вона кивнула.

Елліот на мить зазирнув їй у вічі, а тоді наче розкаюючись, додав:

— Кат, пробач, я останнім часом поводжуся з тобою, як останній придурок, але я маю розгребти це все. Ти розумієш?

— Так, Ел, — вона обдарувала його своєю чарівною усмішкою. — Я все розумію і все добре.

— Побачимось, — Елліот кивнув решті компанії та зник у натовпі школярів, що покидали шкільну їдальню.

— Мені теж час, маю занести один проект містеру Стрікену, — теж підвівся Дейв, поправляючи свої симпатичні окуляри.

— В тебе ж фізика лише завтра, — нагадала Беккі.

— Так, але я вже закінчив його і хочу показати, що в мене вийшло. До зустрічі після уроків, — Дейв поспішив до дверей, на ходу перехоплюючи повітряний поцілунок Беккі.

— А Дейв змінився, — з усмішкою промовила Джессіка.

— Так, я завжди знала, що прищі та дурнуваті окуляри рано чи пізно зникнуть, —відповіла Беккі.

— Я не про те, — Джессіка відмахнулася. — Хоча, при нагоді, неодмінно запитаю ім’я його особистого дерматолога. Я маю на увазі, що Дейв став впевненішим, сміливішим і від того більш привабливим.

— Гей, подруго! — застережливо похитала пальчиком Беккі. — Він був моїм ще у вигляді прищавого хирлявого посміховиська і ставши підтягнутим симпатягою у спокусливих окулярах, моїм і залишиться.

Дівчата дзвінко розсміялися, встаючи з-за столика.

— Він дійсно підтягнувся і певно посилено займається спортом, бо навіть плечі якось поширшали, — продовжувала своєї Джессіка.

— Здається, Ел та Майк навчили його декількох прийомів з самооборони, ще до сутички з Фареллом, — Катажина раптово змовкла, бо той випадок вони ніколи не обговорювали і не навіть не торкалися його поверхнево.

— Джесс, тобі вже давно пора знайти свого «Дейва», — усміхнулася Беккі, кмітливо змінюючи тему розмови.

— Так, гарна ідея, — кивнула Катажина.

Поряд пронісся якийсь хлопчина, випадково штовхаючи Беккі плечем. Її розстебнутий рюкзак вислизнув з рук, падаючи на підлогу.

— Гей! Ти що сліпий чи кінець світу наближається? — вигукнула роздратовано Беккі йому вслід.

Долинуло ледь зрозуміле вибачення, але вона лише невдоволено скривилася.

Катажина швидко взялася збирати до рюкзака зошити, пенал та інший шкільний дріб’язок, аж раптом побачила книгу у міні-форматі в м’якій палітурці.

— Це що? — вона здивовано звела брови.

— Дай-но гляну? — Джессіка розсміялася. — Очам не вірю!

— Що таке? — Беккі шарпнула у Катажини рюкзак та швидко запхала туди книгу.

— Ти читаєш еротику? — зареготала Джессіка.

— Це — любовний роман! — впевнено заявила Беккі й оком не змигнувши.

— Це еротика, завуальована під любовний роман. І дешева еротика, скажу відверто, — Джессіка озирнулася. — Де ти його дістала?

— У немаленькій бібліотеці моєї матері є різні книги, — загадково підморгнула Беккі.

— Господи! Ти ж до місіонерського табору їздила, — всміхнулася Катажина.

— Одне іншому не заважає, — продовжувала тримати інтригу Беккі. — До того ж, я маю бути готова. Маю знати, що й до чого.

— До чого готова? — одночасно вигукнули дівчата.

— Не галасуйте, — стишила голос Беккі. — Як до чого? До «цього».

— Ти плануєш таке? З Дейвом? Вже? — засипала її питаннями Джессіка.

— Я думала над цим. Звісно з Дейвом, а з ким же? Я що тобі, шльондра якась? Ні, не вже, але рано чи пізно це станеться. Років через два, може навіть й раніше. Повторюю, треба бути готовою.

— Хіба не хлопець має про це думати і про все попіклуватися? — ледь чутно спитала Катажина.

Беккі аж очі закотила:

— От такі як ти й вагітніють у п'ятнадцять. Вибач, Кат! Я тебе люблю і ти це знаєш, але ж неможна бути такою наївною дурепою. Тобі ж не десять років!

Катажина спантеличено притихла.
— Нічого повчального ти в такій літературі не знайдеш. Там суцільна бридота, — презирливо зморщила носа Джессіка. — Мене нудить лишень від однієї обкладинки.

— Журнали, типу «Плейбоя», цікавіші? — геть не образилася Беккі.

— Вони… — Джессіка задумалася. — Естетично красиві. Я бачила один батьків. Випадково зовсім.

— Про що ви взагалі? Я досі кажу добраніч своєму іграшковому бобру, — Катажина серйозно глянула на них, а тоді розсміялася.

— Елу пощастило, ти ще геть не зіпсована, — якось сумно мовила Джессіка.

— Або навпаки, — зауважила Беккі.

— Або навпаки, — погодилася Джессіка.

— Ел такий… Такий гарячий! — додала замріяно Беккі.

— Так, тримайся свого Дейва, — Джессіка стусонула її під бік. — Так, Кат?

Катажина лише кивнула. Думки її вже кружляли навколо слів Беккі. Не те щоб вона сприйняла їх дійсно серйозно, але якась краплинка правди крізь них все ж просочувалася.