Розділ 39

Незчулися, як покарання добігло кінця. Чесно кажучи, хлопці вже й звикли до нього і виконання своїх обов’язків стало не важкою, а цілком звичною справою. До того ж батьківське покарання давало й відверті плюси: Майкл майже забув про свій плеєр, а Елліот про ігри на приставці. З навчанням у хлопців теж все складалося непогано. Радував своїми успіхами Віктора й Чад.

Віктору, в цілому, скаржитися було ні на що і він наївно вірив, що покарання послугували для старших синів наукою і нічого подібного у майбутньому жоден з них собі більше не дозволить. Ні Майкл, ні Елліот не бажали ту його віру похитнути.

Майкл вже декілька разів говорив з Віктором і просив його дозволити їхні тренування, проте чіткої відповіді так і не отримав. Віктор змилувався до того, що натякнув — до наступного літа безліч часу, а поки що про тренування мови нема, бо у них навчання, гра в шкільних командах і безліч іншої роботи. Майкл запитав про розминки і Віктор, взявши декілька днів на роздуми, все ж їх дозволив. То вже було неабияким плюсом. Далі мова про заняття бойовими мистецтвами була припинена зовсім.

З Фареллом бачилися декілька разів, але він звертав у будь-якому напрямку, аби той лише був протилежним напрямку Беннерів.

Відновилися шкільні тренування і хлопцям довелося викладатися на повну, аби наздогнати своїх колег по командам.

Саме тоді Елліот всерйоз задумався над тим, що хоче пов’язати своє майбутнє з професійним бейсболом, тим паче у нього були всі шанси. Не одноразово ж чув, що є одним з найкращих шкільних беттерів за останні років п’ять.

Майкл про кар’єру баскетболіста не думав, йому подобалося грати в шкільній команді і він навіть мав з того певні переваги, але навчання виявилося важливішим. До того ж Майкл зацікавився психологією і навіть думав над тим, що, можливо, хотів би поглиблено вивчати її у майбутньому.

Можливо саме завдяки психології Майкл і почав помічати дивну поведінку Елліота: необґрунтовану жорсткість, навіть презирство в його бік. Намагався зрозуміти, в чому винен і довго копався в собі, проте відповіді так і не знайшов.

Декілька разів вони зустрічалися з Катажиною, але на її обличчі залишалася незмінною чемна лялькова усмішка і більше нічого. Проте тепер Майкл точно знав, якою фальшивою та неживою насправді вона була.

Вони більше не розмовляли, обмежуючись лише банальним вітанням, але Майкл навіть тому був радий. Всі його намагання відсторонитися від неї та уникати виявилися марними. В якийсь момент Майкл зрозумів, що має просто змиритися з тим, що закоханий у дівчину, котра теж небайдужа до нього, але котра ніколи не буде з ним.

Елліот умисно прийшов до дверей редколегії в Старшій школі і дочекавшись поки її покинуть майже всі, прочинив двері. Як і сподівався, Джессіка ще була там. Схилившись над столом, вона перечитувала якийсь нарис, раз у раз закреслюючи щось і невдоволено бурмочучи собі під ніс.

— Привіт, — промовив, помічаючи ще одну дівчину біля стенду з малюнками.

— Ел? — Джессіка здивовано поглянула на нього. — Що ти тут робиш? Щось сталося?

— Нам треба поговорити. Це важливо, — Елліот кивнув на дівчину біля стенду.

— Мег, на сьогодні досить. Давай попрацюємо над цим вже завтра. Може якісь ідеї цікаві в голові змалюються за ніч, — Джессіка усміхнулася дівчині.

— Як скажеш, — Мег кивнула, підхоплюючи свій портфель, та кокетливо усміхаючись Елліоту, пройшла у двері повз нього.

— Що таке? — Джессіка підвелася з-за столу, стискаючи в долоні олівця так, що аж кісточки пальців побіліли. — Це стосується нашого… Хтось…

— Ні, — одразу зрозумівши, про що вона, заперечив Елліот. — Річ не в тому. Я знаю, в кого закоханий Майкл!

Джессіка нервово ковтнула, відчуваючи краплю полегшення, але помічаючи його незвично бліде обличчя, знову напружилася.

— Я маю про це з кимось поговорити, бо воно мене пожирає. Бо я розгублений, стривожений і зляканий, Джесс. Я не знаю, що мені з цим робити. Я більше не можу тримати це в собі!

— Ти мене лякаєш, — Джессіка перевела подих. — Ел, це… Це Катажина?

— Невже то бачили всі, окрім мене? — в розпачі викрикнув Елліот, стискаючи спинку стільця біля столу. — Невже я один був таким сліпим ідіотом?

— Боже мій! Ні, Ел, — поспішила заперечити вона. — Нічого подібного! Ти сказав про це з таким відчаєм, що я не могла не здогадатися. Лише вона одна важить для тебе стільки, що ти зараз сам не свій.

— Так, я у відчаї, — вигукнув Елліот. — Я у розпачі, а ще я лютий. Я до біса лютую, Джесс! Катажина зі мною, Катажина моя. Він не мав права!

— Ел, хіба він винен? — зойкнула Джессіка.

— Так, винен! Навколо нього увиваються безліч гарненьких лялечок і він міг обрати будь-яку з них. Чого ж то мала виявитися саме моя дівчина? — продовжував кричати Елліот.

— Він міг вибрати і впевнена, що неодмінно вибрав би будь-кого, але то доля так пожартувала, — Джессіка намагалася його заспокоїти. — Я впевнена, що Майк не хотів, не планував такого. Ел, кохання, воно таке, воно не питає, не стукає в двері, а просто заходить, навіть взуття не знімаючи, прямісінько в серце.

— Я хочу розмалювати його гарненьку пику від вуха до вуха! Ненавиджу його! ––

 Елліот стиснув кулаки. –– Проте тепер я маю перевагу, бо він й гадки не має, що мені все відомо. Я відіграюся!

— Схаменися! — врешті закричала Джессіка, не в змозі стримувати себе. — Схаменися негайно, Елліоте Беннер! Лишень послухай, що ти верзеш зараз. Як тобі язик повертається? Майк — твій брат, він заради тебе на все готовий, він зробив для тебе стільки, скільки не зробив би жоден інший брат. Ти підступний, цинічний і жорстокий. Складається враження, що річ навіть не в Катажині, а в тому, що Майкл насмілився зазіхнути на твоє, що зробив щось за твоєю спиною.

Елліот відкрив рота, щоб заперечити їй, але Джессіка не дозволила.

— Справа точно не в Катажині, бо якби ти дійсно був у неї закоханий до безтями, то не цілував би мене! — продовжила вона.