Розділ 38

Готувалися до шкільного спектаклю за мотивами твору Шекспіра і Елліот та Майкл змушені були прибрати після репетиції декорації до складського приміщення, що ховалося за лаштунками просторої сцени.

— Навіть не знав, що Катажина грає в п’єсі, — Майкл поглянув на широку гойдалку, оповиту штучними квітами, котра мала стати ліжком, де бідолашна Джульєтта вип’є свою отруту.

— Сам не знав. Вчора вона обмовилася тим, коли ми в їдальні бачилися, але ми говорили хвилини дві, не більше, і я мало що зрозумів, — відповів Елліот, виносячи на сцену картонні дерева. — На біса таскати їх на кожну репетицію? Вже виклали б все на фінальну, чи що.

— У тебе все в порядку? — спитав Майкл, придивляючись до його похмурого обличчя.

— Так. Дістало просто вже оце все, — відмахнувся Елліот.

— Брате, тільки другий тиждень розпочався, — сумно всміхнувся йому Майкл, знову мимоволі поглядаючи на Катажину, котра стояла біля гойдалки. — Яка у Катажини роль?

— Якщо не зрозумів, то лиш глянь на неї і все стане ясно, — всміхнувся Елліот, викладаючи останнє дерево. — Нарешті!

— Джульєтта?! — вуст Майкла торкнулася усмішка. — Я й не сумнівався.

— Так, Шекспір наче з неї й писав свою Джульєтту, — кивнув головою Елліот і раптом стиха додав. — Я її не гідний, Майку! Я зовсім її не гідний.

Майкл мовчки зупинився біля самої завіси, спостерігаючи за початком репетиції, але намагаючись бути непоміченим.

Викладач театрального мистецтва — геть чудний низькорослий та худий, наче сушена рибина, чоловічок у окулярах кислотно-жовтого кольору, що дуже вже контрастували з його стилем англійського аристократа та стриманим твідовим піджаком, раптом зупинив репетицію. Йому було мало емоцій, з котрими грали його актори, йому не вистачало драматизму не лише у їхніх словах, але й навіть у обстановці навколо.

— За Станіславським: «Не вірю»! — вигукнув він.

— Містере Крюгер, я викладаюся як можу, — заявив йому Ромео.

— Крюгер? Фредді, чи ти це? — Елліот прикрив долонею рота, щоб не розсміятися, а Майкл з усмішкою стусонув його під бік.

— Дурня, містере Вілер, ви викладаєтеся, як теля на водопої, — відрізав йому Крюгер.

Похнюплений хлопчина відійшов в бік і поглянув на Катажину. Вона підбадьорливо йому усміхнулася, а тоді зітхнула.

— Освітлення! Заради всього святого, змініть освітлення на більш м’яке та тьмяне, у нас тут через декілька реплік два трупи.

Учні зареготали, а Крюгер нервово замахав на них руками.

— Східці! Джульєтто, ти збіжиш у сад східцями. Так буде ефектніше. Твоя сукня розвіватиметься, волосся розвіватиметься… — він на мить заплющив очі. — О! То буде неперевершено!

— А така сцена хіба є у Шекспіра? — поцікавився хтось з інших акторів.

— У нас вільна інтерпретація, — відмахнувся від нього Крюгер. — Я митець! Я так бачу! На бойові позиції.

Всі актори швидко зайняли свої місця.

— Ні. Давайте прорепетируємо саме сцену зі сходами. Мені не терпиться її побачити.

— Але у Джульєтти ще не готова сукня, — боязко вигукнула костюмерка.

Крюгер загарчав, знову розмахуючи руками.

— Наче шаман духів закликає, — захихотів Елліот, нахиляючись до вуха Майкла.

— Або насилає на всіх прокляття, — підтримав його Майкл.

— Хоч волосся їй розпустіть. Ну що за люди? Ну з ким працюю? — заскиглив Крюгер. — Швидко. Швидко. Швидко!

Катажина зняла з волосся веселкову резинку та обережно піднялася на бутафорські сходи, котрі кріпилися до стіни. Майкл замилувався її ляльковим профілем, відмічаючи, що за літо її волосся відросло ще більше і тепер сягало поясниці, м’якими півкільцями, закручуюсь на золотистих кінчиках.

— Містере Крюгер, а чи не занадто вони круті, щоб по ним збігати? — обережно запитала Катажина.

— Не несіть маячню, міс Виговські! Ви актриса і маєте бути готова до будь-чого, то ваш обов’язок.

Катажина стиснула плечима, зупиняючись на верхній сходинці, і розправила волосся.

— Вітру нам, робочий персонал, вітру!

— Це він до нас? — Елліот здивовано звів брови.

— Напевно, — кивнув Майкл, повернувши голову до нього.

Вони спустилися зі сцени, прямуючи за старими вентиляторами.

Наступної мить почувся тріск. Бутафорські сходи пішли тріщинами, відділяючись від стіни. Катажина зойкнула, хапаючись руками за повітря.

У Майкла подих перехопило. Не бачачи нічого і нікого перед собою, він кинувся назад до сцени, буквально злітаючи на верхню сходинку.

Бутафорські сходи полетіли вбік, учні кинулися до Катажини, але дівчина впала поміж гіпсокартонні уламки, між котрими виднілися тонкі металічні рами.

Майкл блискавично опинився поряд з нею, падаючи на коліно, і вихопив її з тих уламків. Він так важко дихав, що не міг сказати й слова. Катажина шоковано обхопила його за плече рукою, з кисті іншої у неї текла кров. Майкл придивився до її обличчя, зблідлого навіть під шаром гіпсокартонного пилу, помічаючи на лобі та щоках дрібні порізи. З них теж виступила кров.

— Майку, — ледь чутно прошепотіла вона.

Майкл нічого не говорив, лише важко дихаючи дивився в її величезні темно-сірі очі, притримуючи руками за талію.

Є дівчина, при одному погляді на котру зі мною кояться речі, які я не в змозі пояснити навіть сам собі… Вона обрала іншого і мені не залишається нічого окрім того, як стояти осторонь і просто спостерігати за їхнім щастям… Це почалося раніше. Я навіть не знаю, коли саме… Те, що я не згадую про неї, не означає, що я її забув… Чому ти вирішив, що той, інший, обов’язково придурок? Як на мене, то він хороший хлопець і мені не хочеться його кривдити, бо на таке він точно не заслуговує…Знаю, що вона йому дуже подобається, а от я не маю шансів…Спочатку мені було приємно просто дивитися на неї та розмовляти з нею. Потім я почав відчувати ревнощі, коли бачив її з іншим, був час, коли я її ненавидів, але він минув дуже швидко. Тоді я всім серцем бажав хоча б на секунду доторкнутися до її рук… Якщо я зроблю це, то втрачу геть усе…