Розділ 37

Чий саме балісонг з’ясували одразу і Фарелла, окрім проблем через шкільну бійку, чекали ще й проблеми через те, що він приніс до школи холодну зброю. Проте і у Майкла з Елліотом проблем було чимало. Після довгої розмови на підвищених тонах, котра тривала у кабінеті містера Морріса, вони обидва були відправлені до директора. Як виявилося дещо пізніше, Віктору вже був зроблений дзвінок і його викликали на серйозну розмову.

Коли хлопці зайшли у невеличку приймальню дирекції, де за столом сиділа секретарка, Віктор вже був у кабінеті директора. Вони побачили його в гостьовому кріслі через підійняті жалюзі.

Майкл присів на жорсткий стілець і поглянув на Елліота. Той мовчки затискав кутик нижньої губи, звідки ще виступала кров.

— Я не хотів, щоб все так сталося, але сьогодні то вже був край, — прошепотів Елліот.

— Ти шкодуєш? — стиха запитав Майкл зітхаючи.

— Тільки про те, що ти зараз не на уроці, а сидиш поряд зі мною. Більше ні про що, — відповів Елліот, дивлячись собі під ноги. — Твоя репутація…

— Я вже колись казав тобі, що про свою репутацію сам подбаю. Проте мені шкода, що батько про все дізнався. Він певно в шоці, бо такого від нас точно не чекав, — криво всміхнувся Майкл.

— Оперативно ж вони, — теж тихенько гмикнув Елліот. — Уявляю, що вони йому наговорили. Він певно летів у передмістя, наче навіжений.

— Це не просто бійка, була замішана холодна зброя, Ел, — Майкл зітхнув. — Гадаю, у нас обох буде запис у Характеристиці.

— Він витягнув ножа. Він напав на мене, — заперечив Елліот.

— А ти почав бійку, — нагадав Майкл.

— А він принизив Джесс! — процідив крізь зуби Елліот. — Такого я не подарую нікому!

Двері в кабінет директора прочинилися і він кивнув хлопцям ввійти. Вони перезирнулися, а тоді сміливо ввійшли, зустрічаючись з крижаним поглядом Віктора.

Додому їхали не в найкращому настроєві.

Бесіда з директором, котра тривала ще близько двох годин, була багатою на красномовні слова і завершилася тим, що хлопці були покарані внутрішньо-шкільними громадськими роботами на цілий місяць. Віктор зі свого боку теж зобов’язався додати ще й своє покарання. Оскільки ні в що подібне хлопці до того ще не були втягнуті(мілкі сутички Елліота дирекції залишалися не відомі), то в Характеристику інцидент не був вписаний, але їм було висунуто попередження і в разі ще одного порушення, обидва інциденти автоматично документувалися. Це означало, що світле майбутнє, і не лише у спорті, для обох братів миттєво тьмяніло.

Елліот всю дорогу гаряче доводив, що Фарелл почав все, а Майкл взагалі ні при чому, проте того разу Віктор не те що не дослухався, він навіть дивитися на старших синів не хотів. Майкл не намагався пояснити що сталося, бо знав, що батько дійсно розлючений і жодному їхньому слову не повірить.

Довго над покаранням Віктор не роздумував і десь в глибині душі Майкл навіть здогадувався, що то буде. Віктор категорично та безапеляційно заявив, що бойовими мистецтвами вони займатися більше не будуть.

Поки хлопці шоковано хапали ротом повітря, Віктор зателефонував Кенто і повідомив про те, що сталося в школі. Вперше за довгі роки знайомства зі старим, Віктор дозволив собі підвищити на нього голос і зі зневагою викрикуючи, чи чує Кенто, до чого призвели його дурні ігри в ніндзя з хлопцями, кинув слухавку.

Чад тихенько схлипував і благав не позбавляти його занять з дідусем, стверджував, що не винен у тому, що зробили брати. Елліот підтримував малого, переконуючи Віктора в тому, що несправедливо позбавляти занять Чада, бо він справді ні при чому. Віктор відправив Чада до їхньої кімнати, а сам врешті знесилено опустився в одне з крісел вітальні.

Елліот споглядав за його розпашілим обличчям, благаючи змінити рішення. Він готовий був стерпіти будь-яке покарання, навіть позбавлення занять з Кенто на якийсь час, але не назавжди. Майкл навпаки мовчав, надто шокований тим, що Віктор дозволив собі такі їдкі та жорстокі слова на адресу Кенто. Віктор закричав, щоб Елліот негайно змовк, бо інакше він взагалі заборонить їм спілкування з Кенто.

Після тих слів у вітальні запанувала цілковита тиша.

— Ти зламав тому хлопцю ніс, — після затяжної паузи промовив Віктор, дивлячись Елліоту просто у вічі, а тоді перевів важкий похмурий погляд на Майкла. — А ти приставив до його горлянки ніж!

— Я мав дозволити, аби він засадив балісонг Елу в плече? — жорстко запитав Майкл, без тіні страху дивлячись на Віктора.

— Я не хочу бачити сьогодні жодного з вас! Повечеряєте самі, — Віктор підвівся. — Ніякого телевізора, ніяких ігор, ніяких коміксів, ніяких розваг, ніяких телефонних дзвінків і ніяких побачень. Рівно місяць!

Елліот розкрив рота, щоб сказати щось, але Майкл боляче стиснув його плече, стримуючи.

— Я не впізнаю тебе, Майку, — сумно промовив Віктор, обертаючись до них на порозі вітальні. — Я вас обох не впізнаю!

Декілька разів за той вечір у будинку дзеленчав телефон, але жодного разу Віктор не покликав хлопців, а вони були більш аніж впевнені, що телефонували саме їм. Елліот знав, що новина вже так чи інакше дійшла до Катажини, проте навіть не думав над тим, як буде перед нею виправдовуватися. Для нього то вже було неважливо.

Майкла хвилювало лиш те, що він немає можливості зателефонувати до Кенто та пояснити, що сталося насправді. Він уявляв яким засмученим, спустошеним та ображеним був дідусь, зачувши, як саме його навчанням скористалися старші онуки. Віктор не пояснив, чому саме і як саме те сталося, змалював картину так, наче вони самі полізли у бійку, демонструючи свої вміння, і навіть про ніж сказати не забув.

На наступний день у школі Майкл не вигадав нічого кращого, аніж піти до тренера. Звичайно містер Роу вже знав про бійку і про те, що Майкл, як і Елліот, відсторонений від тренувань на місяць, проте зустрів його досить привітно, а не осудливо хитав головою, як інші вчителі.