Розділ 36

Розділившись, Елліот і Джессіка вже за хвилин п’ять стояли біля каси, очікуючи розплатитися за покупки. Обоє були задоволені, що впоралися так швидко. В черзі стояли навіть довше, аніж закуповували продукти. Коли врешті черга таки дійшла до Джессіки вона швиденько розплатилася, а Елліот переклав покупки у паперові пакети. Їх виявилося два, заповнених з чубком.

Вийшовши з супермаркету, обоє повільно попрямували до вулиці, на котрій жила Джессіка.

— То була гарна ідея, — промовила весело Джессіка, поглядаючи на нього. — Розділитися по відділах. Наче ж впоралися зовсім швиденько.

— Твоя мама думала, як ти маєш оце все дотягти сама? — Елліот зручніше притис пакет до себе.

— Вона знала, що я гулятиму з вами і розраховувала, що ви мене в біді не полишите, — усміхнулася Джессіка. — Взагалі-то, я, якщо вже чесно, думала, ми всі разом підемо.

— Майк знову не настрої. Коли ми були у дідуся, він наче якось заспокоївся, наче знову прийшов у норму, а вартувало тільки повернутися додому і знов те ж саме, — зітхнув Елліот.

— Ти жорстокий, — сумно мовила Джессіка. — Ти ж маєш розуміти, що він відчуває. Ел, якщо воно не проходить стільки часу, отже то таки щось серйозне. Тобі просто пощастило, бо ти не знаєш, що це таке.

— Джесс, я не жорстокий. Я всім серцем хвилююся за Майка і готовий зробити для нього, що завгодно. Я говорив йому про це. Проте його категоричне небажання про неї навіть згадувати…

— Може він намагається її забути? — припустила Джессіка, дещо призупиняючись. — А таки важкувато.

— Уяви, якби ти несла їх обидва, — незадоволено поглянув на неї Елліот. — Чорта з два, він намагається її забути. Він божеволіє на очах!

— А як у них з Пеггі? Ми якось закинули ідею розгадати їхні справжні стосунки, — згадуючи, після чого вони її закинули, Джессіка відвела свій погляд.

— Вони навіть не попрощалися перед канікулами і точно ще не бачилися після них. Майкл відверто мені сказав, що до неї не відчуває геть нічого.

— Сумно це все, — зітхнула Джессіка.

— Гаразд, досить про мого нещасного старшого брата, — усміхнувся Елліот. — Як твої справи? Як провела літо.

— Непогано, — задумалася Джессіка, звертаючи на алею будинку. — Ходімо на задні двері.

— Мені якось не зручно, я ж іще не був у тебе, — Елліот роззирнувся навкруги.

— Припини, — вона дзвінко розсміялася. — До того ж вдома нікого нема. Я повернулася на початку минулого тижня. У дідуся з бабусею виявилося прикольно. Я багато читала, гуляла, купалася та засмагала. Познайомилася з декількома друзями…

— Закрутила роман, — підкинув Елліот, саме не розуміючи навіщо.

— Ну, щось таке, — Джессіка відімкнула замок та прочинила двері, намацуючи рукою вимикач. — Хороший хлопець, котрий проводжав мене додому і котрий обожнює коней, проте… Нічого не склалося.

— Жаль, — Елліот примружив очі від яскравого світла.

— Це наша кухня. Клади на стільницю, — Джессіка поставила свій пакунок. — Насправді — ні. Мені зовсім не жаль.

— І хто з нас жорстокий? — всміхнувся Елліот.

— Класна сережка, до речі, — Джессіка посунула його пакунок від краю кухонної стільниці і придивилася до золотого кільця у його вусі.

— Ну нарешті, — закотив очі Елліот, — хоч хтось помітив.

— Я одразу помітила, просто якось все не встигла сказати. Ми всі так багато говорили, так хотіли розповісти якомога більше про свої канікули, — Джессіка всміхнулася.

Елліот придивився до неї, лише тепер помічаючи, що її русяве волосся наче посвітлішало. Помітивши його спантеличений погляд, вона засміялася, торкаючись пальцями локонів, що вільно струменіли по плечах.

— Ти щось зробила з волоссям? — врешті спитав він.

— Ну, нарешті ти помітив, — перефразувала його ж слова. — Хотіла спочатку сказати, що то воно на сонці так, але зізнаюся, що дещо його освітлила.

— Навіщо? — здивувався Елліот. — У тебе ж був гарний колір волосся. Тобто і цей теж нічого, гарний, але…

— А навіщо ти зробив пірсинг? — все ще усміхаючись запитала вона. — Ти і без сережки був «теж нічого».

Елліот врешті розсміявся:

— Бо захотілось змін. На свій день народження я попросив дідуся відвезти мене до салону.

— От і мені захотілося змін, — засміялася вона.

— І твоя матір була не проти? — Елліот роззирнувся, розглядаючи її кухню — вона мало чим відрізнялася в плануванні від їхньої, хіба що меблі інші були.

— Ну, як тобі сказати, — Джессіка вдавано задумалася. — Мені п’ятнадцять скоро, тому…

— Так, ти ж старша за мене, весь час забуваю, — кивнув Елліот.

— Це проблема? — мимоволі вихопилося у неї. — Для нашої дружби?

— Ні, в жодному разі. Це ні для чого не проблема, — Елліот поглянув просто на неї відчуваючи, як над верхньою губою виступають крихітні крапельки поту.

Наступної миті він вже цілував її, притискаючи до кухонного острова, а вона м’яко заривалася пальцями в його густе волосся.

Той поцілунок тривав довше, аніж їхній перший, був більш вправним і більш вимогливим з боку обох, але так само раптово був обірваний.

Давши собі секунду, щоб перевести подих, Елліот відступив від неї ще на крок:

— Трясця! Це вже ні в які ворота…

— Я знаю, — важко видихнула Джессіка. — Знаю, знаю!

— У мене є Катажина, — Елліот збентежено поглянув на неї, а тоді вигукнув. — Дідько, Джесс, у мене ж є Катажина! І вона на таке точно не заслуговує. Тільки не вона.

— Не заслуговує, — відлунням повторила Джессіка, торкаючись своїх вуст пальцями і всіляко уникаючи його прямого погляду. — Вона моя краща подруга і я щиро її люблю…

— Але мене наче магнітом до тебе тягне, — раптом промовив він, знову підступаючи до неї і захоплюючи в обійми. — Наче магнітом!

Джессіка все ще не дивилася на нього, блукаючи поглядом по кухні:

— Прошу тебе, йди! Йди, поки я не передумала. Давай перестанемо спілкуватися, перестанемо бачитися, бо я…