Розділ 33

Пізно ввечері остання нова рама на вікні була поставлена на своє місце. Майкл допоміг Кенто прибрати всі інструменти та поправив скло на одній з рам вважаючи, що воно вставлене не надто рівно. Пофарбувати їх вирішили вже на наступний день. В цілому роботою старших онуків Кенто залишився задоволеним. Навіть похвалив Майкла за дах, на що Елліот сміючись запропонував старшому брату піти в будівельники.

Весь наступний тиждень, попри тренування, хлопці займалися прибиранням. Провітрювали білизну, перемивали весь посуд, чистили меблі, потім взялися за миття вікон. За день стомлювалися так, що заледве ногами перебирали, але своєю роботою були цілком задоволені. Будиночок засяяв чистотою та свіжістю, змішаною з ароматом нової фарби.

І все було б просто чудово, якби одного дня Кенто не стало погано.

Хлопці якраз поливали квіти на подвір’ї: Майкл викручував відро за відром з криниці, Елліот носив їх до Чада, а Чад наповнював велику пластмасову лійку та бігав поміж горщиками. Кенто пересаджував чергові паростки до новенького горщика, котрий купив у місті, аж раптом почав хилитися до столу, за котрим працював, притиснувши руки до грудей.

Першим недобре відчув Майкл. Випускаючи з рук корбу, котра ледь не вдарила його по потилиці, він кинувся до Кенто. Елліот жбурнув порожнім відром, теж поспішивши до столу. Чад злякано завмер на місці, стискаючи в руках лійку.

— Дідусю, що з тобою? — Майкл обхопив його за плечі, чи не вперше відчуваючи, якими кістлявими вони чомусь стали.

— Дідусю? — Елліот зупинився поряд, злякано дивлячись на Майкла.

— Серце щось прихопило, — ледь вимовив Кенто.

— Давай ти присядеш, — Елліот торкнувся його руки. — Ось сюди, до лавочки.

— Я викличу парамедиків, — Майкл дещо притис його до себе, ведучи до лави.

— Не треба нікого, — слабко запротестував Кенто. — Не треба! Зараз мине.

— Ти впевнений? — перепитав Елліот. — Може краще послухати Майка?

Сухих вуст Кенто торкнулася легка усмішка:

— Ні. Вже минає. Справді.

Майкл зачерпнув квартою з відра, котре стояло на лаві, прохолодну воду, та простягнув її Кенто, обережно притримуючи. Старий вдячно кивнув йому, роблячи мілкий ковточок.

— Як ти? — Елліот міцніше стиснув його вільну руку.

— Зараз посиджу трішки і буду як новенький, — більш бадьоро відповів Кенто. — Вже справді минуло. Ось бачите?!

Майкл та Елліот недовірливо подивилися на нього, а тоді обмінялися короткими поглядами.

— Чад, любий, — Кенто поманив його до себе. — Ти злякався, хлопчику мій? Вже все добре. Мені просто стало погано, але дійсно все гаразд. Ходи сюди.

Чад випустив з рук лійку та підійшов ближче. В його очах стояли сльози.

— Друже, все гаразд, — вдавано усміхнувся йому Майкл. — Чуєш?

— Так. Дідусь, гадаю, перевтомився, — підтримав Елліот, помічаючи на собі важкий погляд старшого брата.

Мовчки Чад наблизився до Кенто і обійнявши, прихилився до його грудей. Кенто пригорнув його до себе, віддаючи Майклу кварту, та погладив по темній маківці.

— Я злякався, — нарешті промовив Чад, все ще не відпускаючи його. — Я подумав, що ти помираєш… Як мама…

Елліот аж затремтів від тих слів, а Майкл побілів, наче крейда, втягаючи в себе повітря.

— Вибач мене, — Кенто поцілував його маківку, а тоді підійнявши руку, вказав хлопцям присісти поряд з ним.

Чад мовчки кивнув, борючись зі сльозами.

Кенто розвернув його до себе спиною та обхопивши його праву руку, випростав її вперед. Тоді взяв руки старших онуків, накриваючи ними Чадову. Потім накрив їх своєю долонею, міцно стискаючи:

— Відчуваєте цей біль?

Хлопці одночасно кивнули.

— Запам’ятайте його і запам’ятайте те, що як би боляче вам не було разом, ось так, — Кенто на мить відпустив їхні руки і хлопці відчули різкіший біль, розправляючи пальці, — біль буде лише дужчим. Він буде дужчим тоді, коли ви нарізно.

 Затамувавши подих, хлопці уважно слухали Кенто, пильно дивлячись на свої руки.

— Ти, Чад, наймолодший і незалежно від віку, твої брати завжди будуть тебе захищати та оберігати, навіть якщо тобі здаватиметься, що в тому немає потреби. Елліоте, твій справжній друг та порадник — це Майкл і йому ти можеш довірити своє життя знаючи, що він його збереже, проте ти маєш стати таким самим другом та порадником для нього. Повір, що ніколи він не вчинить тобі на шкоду, навіть якщо тобі здаватиметься, що це не так. Запам’ятай, що ніколи, чуєш, ніколи, ви не повинні стати конкурентами, бо ви — брати! А між справжніми братами конкуренції нема. Майку, ти сильний і ти знаєш це не гірше мене. Знаєш, що завжди маєш оберігати та вести братів за собою, але вперто ігноруєш те, що й тобі потрібна їхня допомога. Ти сильний, але навіть найсильнішим іноді теж необхідна підтримка, надійний тил. Твій тил — це твої брати.

Ще ніколи хлопці не бачили Кенто таким суворим, таким серйозним та таким жорстким. Здавалося, від тих слів, котрі він говорив їм, залежало його життя, проте, певною мірою, так воно й було.

 — Щоб не сталося у вашому житті в подальшому, як би не склалася доля кожного — ви маєте триматися разом. Пообіцяйте мені, що дотримаєте слова, бо лише тоді я буду впевнений, що роки наших занять не пройшли даремно.

— Обіцяю, — миттєво вимовив Чад.

— Обіцяю, дідусю, — твердо додав Елліот.

На якусь мить горло Майкла стис болючий клубок, але він зумів опанувати себе:

— Я обіцяю.

— Це слова не дітей, це слова справжніх чоловіків. Бо ж не важливо скільки тобі років, ти або чоловік, або ні! — похмуро промовив Кенто. — А я знаю, що ви всі — справжні чоловіки і свого слова дотримаєте. Щоб не сталося в житті, ви повинні триматися разом, бо ви і тільки ви опора, підтримка та розрада один для одного. Настане день, коли ви всі зрозумієте справжню суть моїх слів, — наголосив Кенто.

— Обіцяю, — не змовляючись одночасно повторили хлопці.

— Тепер я можу бути спокійний, — з полегшенням видихнув Кенто, враз знову стаючи добре їм знайомим привітним та ласкавим дідусем. — Можу бути спокійний.