Розділ 31

До будиночку Кенто їхати було далеченько, проте подорожі з дідусем завжди приносили хлопцям задоволення. Вони багато балакали, роздивлялися гірську місцину, котра плавно перетікала в лісисту, Майкл встигав кермувати, випрошуючи у Кенто кермо, а Елліот та Чад — почубитися. Так було раніше, але не в те літо.

Коли Кенто звернув з траси на ґрунтову дорогу, по обидва боки котрої росли пишні сосни та високі секвої, хлопці не притихли в захваті, не зойкнули від передчуття, вони видавалися якимись геть байдужими. Саме тоді Кенто зрозумів, що те літо, мабуть, стане для нього найважчим. Якщо з Чадом він знав, що впорається, то старші онуки такої впевненості йому вже не давали.

Симпатичний будиночок, побудований з дерев’яних зрубів, зустрів їх весело виблискуючими у післяобідніх променях вікнами в підлогу, різнокольоровим цвітом безлічі сезонних квітів, що росли у горщиках по всьому подвір’ї, та ні з чим незрівняним ароматом щасливого дитинства, котре після смерті матері було у них лише там.

Майкл добре пам’ятав, як минулого літа вони з Елліотом допомагали Кенто фарбувати фасад у спокійний, темно-зелений колір, як вони до блиску натирали широкі високі вікна, розділені маленькими штапиками, як щоранку по черзі носили воду від криниці з квадратними цямринами-зрубами та великою круглою корбою.

Східна стіна будинку знаходилася під самим невеликим пагорбом, наче підтримувала його, західна мала прибудовану невисоку веранду, де обожнювали снідати хлопці, до веранди вели дві широкі дерев’яні сходини, через які завжди перечіплювався та летів сторчака Чад.

Всередині будинок виглядав не менш затишно. Кенто не любив фіранок та гардин і визнавав лише жалюзі, але й ті, тільки паперові, стінні стелажі були закладені безліччю різноманітних книг і хлопці завжди могли знайти там щось цікаве, стіни прикрашали японські ритуальні маски та картини природи, а маленька спальня була геть в мінімалістичному стилі.

Кімната хлопців знаходилася на горищі, котре займало тільки частину будинку, не переходячи на веранду. Кенто сам переобладнав його в перше літо, коли хлопчики приїхали до нього: виніс звідти мотлох, котрий закидав роками, залишив лише старий комод, пофарбував раму невеличкого трикутного віконечка, що дивилося на північ, дещо звузив горище, але зробив біля підлоги в стіні щось схоже на три полички з дверцятами, перетворив підлогу на просторе ліжко, щоб могли поміститися всі три онука, і відремонтував металеві гвинтові сходи.

Хлопці були в захваті від своєї кімнати.

Впавши на свою частину ліжка, Майкл на мить заплющив очі, поринаючи у вир спогадів, але брати швидко вивели його зі стану легкої ностальгії. Всього через десять хвилин у них починалося перше тренування, й за ті десять хвилин вони мали ще встигнути розпакувати свої речі.

Після першого тренування хлопці навіть від вечері відмовилися, ледве заповзли на своє ліжко і впали без почуттів. Так, відсутність елементарних розминок, котру дозволили собі всі троє, призвела до того, що у їхніх рухах зникла блискавична швидкість, до того ж Майкл був занадто задумливим, Елліот розсіяним, а Чад сумним. Кенто не на жарт розлютився і заявивши, що вони забули геть усе, чому він вчив їх протягом майже п’яти років, пішов лісовою стежкою від будинку, залишаючи їх одних.

Хлопці розуміли свою провину, каялися і готові були виправляти ситуацію, але вже на наступний день, бо сил просто не мали.

Вночі Майклові вперше наснилася Катажина. Він бачив її в ту мить, коли вона зав’язувала на його зап’ясті браслет, а яскраві промені відбивалися на блискучому бісері, сонячними зайчиками торкаючись її ніжного личка. Майкл схопив її рукою, кидаючись вперед, та розплющив очі, озираючись навкруги. Він спіймав в долоню лише повітря. Чад сонно завертівся у вісні, а Елліот злякано подивився на нього питаючи, що сталося. Майкл мовчки опустився назад на подушку і підтягнув ковдру до грудей, знову заплющуючи очі, котрі раптом болісно защипало.

Тренування прийшли в норму та почали приносити задоволення як Кенто так і самим хлопцям лише тижнів за два. Саме тоді вони врешті знову влилися в ритм тихого життя у лісі та поринули у глибоку філософію істинних майстрів східних бойових мистецтв. Чад знову відточив кожен свій удар до ідеального, Елліот здобув вправність з кинжалами-сай, катаною та сюрикенами, а Майкл повернув блискавичну реакцію, свою славетну витривалість та неймовірну спритність.

Дні у лісовому будиночку стали розміреними та неспішними. Кожен з хлопців знав свої обов’язки та чесно їх виконував, кожен посилено тренувався, кожен шукав рівновагу між своїм тілом та думками.

Разом вони готували сніданки та вечері, разом виконували хатню роботу, разом намагалися віднайти спокій у душі, котрого так не вистачало, особливо старшим братам.

Багато гуляли лісом і під час тих прогулянок Кенто ділився з ними повчальними історіями, котрі доводили, що сила без розуму — ніщо.

Ще через декілька тижнів Чад геть забув про шкідливі смаколики, котрі обожнював і поглинав вдома у великих кількостях, Елліот приборкав свою імпульсивність та став більш врівноваженим, а Майкл більше не потребував свого плеєра, щоб заспокоїти розхристані нерви.

Кожен ранок у них починався з досвітку, коли навіть сонце ще спало. Вони прямували на одну з галявин навколо будинку і повільно розминалися, готуючи тіло до навантажень нового дня, потім готували сніданок, носили воду з криниці, поливали дідусеві квіти, прибирали, знову тренувалися, але вже на повну силу, вели з Кенто дискусії на теми, котрі обирали по черзі. Один раз на тиждень їздили до міста, проте в жодному випадку не провідували Віктора на роботі, то було одне з правил Кенто. Він навіть дозволяв хлопцям з’їсти по шматку піци та випити по склянці содової в той день.

Кенто навчив їх прати свій одяг без пральної машини, навчив виживати в лісі не гірше будь-якого скаута і вчив приймати себе такими, які вони є, хоча це й давалося йому найважче.