Розділ 30

— Ти сумний? — запитав Чад, коли вони врешті зупинилися перед задніми дверима будинку.

Майкл дістав з кишені ключі та відімкнув їх, пропускаючи Чада вперед:

— Ні, просто стомився.

— Думаю ти брешеш і тобі дійсно сумно. Чому, Майку? — запитав Чад не заходячи у будинок, а натомість присідаючи на сходинку перед дверима.

Майкл присів поруч з ним, за звичкою кладучи лікті на зігнуті коліна, і вдивився у жовтогарячий горизонт, але відповідати не поспішав.

— Добре, що для моїх дівчат ви з Елом вже будете застарі, — раптом промовив Чад, теж поглядаючи на горизонт.

— Що? — Майкл здивовано глянув на нього.

— І мені не доведеться ненавидіти жодного з вас, — продовжив незворушно Чад.

— Про що ти говориш? — слова застрягли у Майкла в горлі.

— Ти ненавидиш Ела, так? — гірко зітхнув Чад, опускаючи голову. Здавалося, ще мить і він заплаче.

— З чого ти це взяв? Гей! — Майкл спромігся надати обличчю м’якості. — Я не ненавиджу Ела!

— Але ж ти любиш Катажину, — ще тихіше мовив Чад, — а отже автоматично ненавидиш Ела.

Майкл ледь не подавився власною слиною від заяви, що зірвалася з вуст молодшого брата:

— Чад, я не…

— Я нікому не скажу! Клянусь тобі, що від мене про це жодна жива душа не почує, але мені так гірко, Майку, — по щоці Чада врешті скотилася сльоза. — Через тебе гірко.

Майкл зумівся з того, яким дорослим та не по рокам розумним виглядав в ту мить Чад, а йому ж було лише десять. Не вигадавши нічого кращого, Майкл просто опустив руку на його плече і притис до себе.

Речі до Кенто складали без особливого ентузіазму, чим здивували самі себе. Не було радісних вигуків, не було детального обговорення планів, не було голосних міркувань щодо того, що дідусь підготував для них цього літа. Навіть розмовляти нікому з хлопців не хотілося, бо кожен був заглиблений у свої власні думки та переживання.

Віктор, котрий повернувся ввечері, теж здивувався тиші, що панувала в будинку, та вечері, котра пройшла якось аж надто сумно. Списавши все на те, що хлопці просто дорослішають і їм вже важче покидати рідну домівку, Віктор не став заглиблюватися в причину такої поведінки синів. Поговоривши дещо та розпорядившись грішми, котрі виділяв кожному з них на літні пустощі, Віктор побажав всім гарної поїздки та давши декілька порожніх настанов, пішов до ванної. Хлопці теж не затрималися у вітальні і піднялися до своєї кімнати.

Довго не спали, хоча починати бесіду, як і раніше нікому не хотілося.

Майкл дивився у вікно, за котрим яскріли блискучі зорі, і все думав над тим, що зробив. Досі відчував у своїй руці тепло долоні Катажини. Тепер сумнівів у тому, що він їй теж подобається, вже не було, проте вона йому давно не просто подобалася.

— Кат погодилася залишитися моєю дівчиною, — раптом тихо промовив Елліот.

Майкл прислухався до розміреного сопіння Чада, а тоді хрипко запитав:

— А ти сумнівався?

— Більшість шкільних парочок розпадається через літні канікули, особливо ті, що за сотні миль одне від одного, — відповів Елліот.

— Це добре. Чому ж тоді ти сумний? — продовжив Майкл.

— Бо були миті, коли я думав, що вона хоче кинути мене, — Елліот зітхнув.

— Справді? — Майкл напружився.

— Майку, я ж не дурний. Думаєш, не розумію, що я далеко не той хлопець, котрий їй потрібен. З Кат має бути принц у срібних обладунках, а я швидше…

— Припини, якщо ти їй подобаєшся… — Майкл змовк, з гіркістю розуміючи, що не дивлячись на те, що сталося, Катажина все ж зробила вибір на користь Елліота.

— Все це так складно, — Елліот зітхнув. — Майку, здається, я ще не готовий дорослішати.

Майкл нічого не відповів, лише сумно всміхнувся.

— Як ти стримуєш себе, коли бачиш свою кохану з іншим? Де в тобі береться стільки витримки та здорового глузду? — раптом запитав Елліот. — Я б так не зміг! Я б кинувся до того придурка і розмалював би його пику і біс з тим, що було б потім.

— А що це змінить, Ел? — продовжував сумно усміхатися Майкл.

— Принаймні, я б потішив своє самолюбство, — Елліот захихотів. — Вона б зрозуміла, що я до неї не байдужий, а той її не вартий. Це багато що б змінило, Майку.

— Інколи мені здається, що вона теж відчуває до мене якусь симпатію, інколи я в цьому просто впевнений, а інколи усвідомлюю, що вигадав усе, бо занадто сильно хочу, щоб так було, — Майкл змовк, аби випадково не видати себе. — І чому ти вирішив, що той, інший, обов’язково придурок. Як на мене, то він хороший хлопець і мені не хочеться його кривдити, бо на таке він точно не заслуговує.

— А може у нього це все не серйозно, може твоя принцеса йому просто подобається і не більше? — задумався Елліот.

Майклу хотілося одночасно і плакати, і сміятися з тієї розмови. Знав би Елліот, про кого вони говорили насправді, був би просто шокований.

— Думаю, що все там серйозно. Точно знаю, що вона йому дуже подобається, а от я не маю шансів, — Майкл зітхнув.

— Мені так шкода, Майку, — сумно промовив Елліот і після затяжної паузи змінив тему. — Я так і не встиг дещо зробити. Пообіцяв, але слова не дотримав.

— Про що мова? — запитав Майкл, відхиляючи голову в бік двох ярусного ліжка.

— Фарелл останнім часом добряче знущався над Дейвом.

— Чому він нам не сказав? — напружився Майкл. — Ми ж могли допомогти.

— Він нікому не сказав, проте за нього, в чергове, вступилася Джесс, — продовжив Елліот.

— Чому мене це не дивує? — усміхнувся Майкл, згадуючи її войовниче личко в шкільній їдальні.

— Вона розповіла містеру Моррісу, а Фарелл та Ко перестріли її у закутку біля Старшої школи. Хтозна, чим би все закінчилося, якби не Кат. Вона кинулася Джесс рятувати, за що Фарелл вдарив її, — продовжував далі Елліот.

Майкл відчув, як кров прилила до обличчя, а долоні стиснулися в кулаки:

— Коли це сталося?

— Десь місяць тому. Я нічого не знав, Кат обмовилася випадково. Я пообіцяв, що поквитаюся з ним вже остаточно, навіть сказав, що тобі розповім, а потім все якось закрутилося і я не встиг нічого зробити, — зітхнув Елліот. — Огидно себе через це почуваю.