Розділ 26

— Сподобалися подарунки? — поцікавився Елліот, коли після вечері вони вмостилися на ліжку Майкла та розглядали подарунки від друзів.

Майкл кивнув.

— А що тобі Катажина подарувала? — Чад зацікавлено глянув на те, як Майкл взяв до рук маленький золотистий пакуночок.

Мовчки Майкл розгорнув його, обережно кладучи на долоню сплетений з синього та блакитного бісеру тоненький браслет.

— Який гарний! — захоплено промовив Чад, торкаючись його кінчиком вказівного пальця.

— Вона власноруч його сплела, — розповів Елліот. — Одна з найкращих та найдовших її робіт. Кат показувала мені його по закінченні. Навіть дивно…

— Що вона подарувала його мені? — в голосі Майкла ковзнув сарказм. — Ти сердишся?

— Ні! Чого б це? — вигнув брови Елліот. — Я радий, що вона захотіла подарувати його саме тобі. Дивно було б, якби то був Фарелл.

Сміх його швидко підтримав Чад і Майкл теж усміхнувся.

— Ти носитимеш його? — поцікавився Чад.

— Так, — Майкл простягнув браслет та своє праве зап’ястя Елліоту.

— Взагалі-то я чув, що саме той, хто подарував тобі таке плетіння, має зав’язати його, тоді браслет неодмінно принесе удачу, — стиснув плечима Елліот.

— Гаразд, тоді я попрошу Катажину, — Майкл сховав браслет до кишені джинсів.

Вони зустрілися в школі на наступний день. Майкл знав, що останнім уроком у них з Елліотом була англійська, тому чекав Катажину біля дверей кабінету. Не знав, що скаже їй, розумів, що Елліот буде поряд і на одинці вони точно не залишаться, але бажання побачити її переважило, що ж стосувалося браслета, то в маячню Елліота він не вірив, але точно оцінив її подарунок.

Катажина покинула кабінет останньою, а Елліота Майкл так і не побачив.

Помітивши Майкла, Катажина наблизилася до нього і стиха привіталася, намагаючись уникати зустрічі поглядами.

— Привіт, а Ел вже пішов на тренування, — промовила зніяковівши.

— Я не за Елом, я з тобою поговорити хотів, — відповів Майкл.

— Про що? — в її очах відбилося сум’яття вкупі з острахом.

Вони повільно пішли до виходу зі школи і за декілька хвилин вже спускалися сходами від ганку, підставляючи обличчя квітневим сонячним променям.

— Про подарунок, — Майкл ледь всміхнувся їй. — Я знаю, який він цінний для тебе і повір, що для мене він тепер не менш цінний. Я дуже вдячний.

— Я щаслива, якщо тобі сподобалося, — лялькове личко її враз просвітліло.

— Так, дуже сподобалося, — кивнув він, а тоді втягуючи в себе повітря раптом продовжив. — Проте навіть він не зрівняється з тим подарунком, котрий я отримав на шкільній стоянці.

Майкл не збирався того Катажині казати, але з кожним днем стримувати себе ставало все важче. Вона діяла на нього наче наркотик: або збільшуєш дозу, або гинеш.

— Майку! — вперше Катажина назвала його так і то здалося справжнім знаменням, прозвучало настільки особисто, навіть інтимно.

Йому до судоми в пальцях захотілося торкнутися її долоні і переплести тоненькі пальчики зі своїми, але здоровий глузд все ж переміг.

— Чув, що саме той, хто подарував такий браслет, має мені його зав’язати, — Майкл дістав з кишені бісерне плетіння, котре грайливо пішло переливами у яскравих променях, сонячними зайчиками відбиваючись на ніжному личку Катажини.

— Я з радістю, — вона взяла браслет, торкнувшись кінчиками пальців його долоні: чи умисно, чи ні, він не знав.

Зачаровано Майкл дивився на її обличчя, поки вона зав’язувала нитки браслету у вузлики на його зап’ясті, і раптом з підсвідомості виринула ще одна фраза: тиха та спокійна, схожа на смирення: «Я, здається, до безтями закоханий в тебе!».

Майкл злякано кліпнув очима не усвідомивши, чи то було подумки, чи він сказав вголос. Проте Катажина продовжувала зав’язувати браслет і Майкл зрозумів, що все ж освідчився їй тільки в своїх думках.

— Нехай цей браслет буде тобі оберегом і захищає від усього поганого, що може трапитися на твоєму шляху, — прошепотіла вона закінчивши і повільно опустила свої руки.

— Він завжди буде тут, — Майкл зітхнув. — Як і…

— Ти тепер з Пеггі? — раптом обірвала вона його і Майкл навіть подякував їй за те, що не встиг вимовити останнє слово.

Натомість лиш мовчки кивнув.

Катажина закусила нижню губу не знаючи, що ще сказати і Майкл зрозумів, що говорити більше ні про що. Певно вони сказали одне одному все, що треба було сказати. Майклу те нагадувало прощання, а прощатися він був не готовий. Здавалося, що ладен задовольнятися тим, що бачить її поряд з Елліотом, але все ж таки бачить. Думка, що Катажина може раптом зникнути з його життя, приносила майже фізичний біль.

— Мені треба йти, — тихо промовила вона.

— Так, мені теж, — погодився Майкл, — але ще побачимось. Ми ж іще побачимось?

Відчувши в його голосі відчай, Катажина змусила себе усміхнутися:

— Так, Майку, неодмінно побачимось.

Він всміхнувся у відповідь, але його усмішка теж вийшла зовсім невеселою.

Ставши союзниками у викритті справжніх стосунків Майкла і Пеггі, Елліот та Джессіка й самі не зрозуміли, коли зблизилися та почали бачитися частіше. То разом йшли до їдальні, то сиділи на шкільній галявині, то працювали в бібліотеці, декілька разів зустрічалися в супермаркеті. Елліот відчував, що йому доволі комфортно в компанії завжди веселої та активної Джессіки. Вона була дуже схожа на нього, вона була з ним на одній хвилі. На відміну від Катажини, котра, чесно кажучи, за ним інколи просто не встигала.

До того ж останнім часом настрою у останньої не було. Катажина тактовно відмовлялася від прогулянок, походів до піца-залу як з компанією, так і лише з ним, посилаючись на купу справ. Елліота це злило, бо на дворі вже пахло літом і хотілося відпочивати, насолоджуватися гарними сонячними днями та своєю безтурботною юністю.

Ось і в той теплий травневий день Елліот зателефонував Катажині та запропонував сходити на новий фільм «Ворон», що крутили в усіх кінотеатрах. Він звісно був не для підлітків, але Елліот вмовив старшого брата одного зі своїх друзів, котрий працював в кінотеатрі, дістати два білети. Елліот знав, що то фільм не для Катажини, бо вона любила романтичні мелодрами, але він дуже хотів його побачити. Шосте чуття підказувало, що Катажина все одно знайде купу причин і з ним не піде. Шосте чуття не підвело. В чергове чемно вибачаючись, Катажина повідомила, що щойно повернулася з хореографії і навіть дихати у неї сил немає.