Розділ 25

Майкл повернувся близько п’ятої і здивувався тому, що вдома був лише батько. Хлопці не збиралися нікуди йти, наскільки він знав. Залишивши рюкзак у своїй кімнаті, Майкл спустився у вітальню, помічаючи батька за вранішньою газетою, котру він не встиг прочитати.

— Привіт, тату, — Майкл присів поряд з ним. — А де всі?

— І тобі, — Віктор поглянув на нього з під газети. — Пішли до піца-залу. Попросили передати, щоб ти приходив до них.

— Я ж просив без оцього всього, — зітхнув Майкл.

— Перестань! — Віктор поплескав його по плечу. — У тебе ще нема вагомих причин, щоб не святкувати свої дні народження. От коли тобі буде за п’ятдесят, тоді й поговоримо.

Майкл усміхнувся.

— Там нічого такого, — продовжив Віктор. — Хлопці просто замовили піцу. Йди, бо вони там вже з годину чекають.

— Гаразд. Лише одяг зміню, — Майкл побіг сходами до їхньої кімнати.

— Всі все зрозуміли? — запитав Елліот, плескаючи в долоні.

— А то, — пробасила Джессіка, — як в дешевих комедіях.

— Не так, бо там ще стриптизерка, котра з торту вистрибує, — додав Дейв з усмішкою, а тоді знітившись поправив окуляри. — Я таке чув.

Молодь розсміялася, а Елліот лише головою хитнув.

— Здається, Майк йде, — Беккі відійшла від вікна піца-залу.

— То стриптизерки не буде? — продовжував хихотіти Дейв.

— Майку п'ятнадцять, а не двадцять п’ять, — нагадав Елліот.

— А вік згоди в нашому штаті який? Нагадаєш? — Джессіка раптом проникливо зазирнула йому в очі.

Елліот від несподіванки ледь власною слиною не подавився:

— Не… Не знаю. Шістнадцять? А що?

В наступну мить Джессіка розреготалася і Беккі підтримала її сміхом.

— Божевільні якісь, — пробурмотів Елліот відчуваючи, що вона тим питанням поставила його на словесні лопатки. — По місцях!

Елліот встав попереду друзів, кинувши короткий погляд на Катажину. Відколи вона прийшла, вони й словом не обмовилися. Він наче вже й не злився на неї, але розмовляти не поспішав, списавши все на те, що надто заклопотаний. Катажина ж чомусь нервувала, а Елліот не міг зрозуміти, в чому причина. Вирішивши, що побалакає з нею після свята, зосередився на сюрпризі для Майкла.

Думки Майкла весь час крутилися біля того, що сталося на стоянці. Досі з важкістю вірилося, що Катажина поцілувала його. І нехай, що той поцілунок був лише в щоку, нехай, що він ледь відчув його, нехай, що то було через його день народження. Проте її вуста торкалися його шкіри і нічого солодшого Майкл в своєму житті ще не відчував.

Раптом Майкл різко зупинився, бо нова здогадка буквально паралізувала його. В голові виникло нове питання. А що коли й вона відчувала щось до нього?

Майкл труснув головою відганяючи ту думку, наче настирливу мушку. Такого бути не могло, бо Катажина була з Елліотом, бо Елліот їй подобався, бо вона дозволила Елліоту себе цілувати.

Щоб він там собі не малював, шансів щодо Катажини не мав. Та й йти проти рідного брата Майкл ніколи б собі не дозволив.

Переступивши поріг улюбленого піца-залу, Майкл аж голову в плечі втягнув від крику, коли друзі вигукнули йому привітання з днем народження.

Несхвально хитаючи головою, але яскраво усміхаючись, Майкл дивився на них, проте бачив лише Катажину. Вона була одягнена в симпатичну джинсову спідничку, рожеву водолазку і коротку джинсову курточку, а на ніжках виблискували високі лаковані чобітки.

В горлі пересохло і Майкл титанічним зусиллям волі примусив себе зосередитися на привітаннях решти. Хлопці тиснули йому руку, дівчата обіймали, а коли черга дійшла до Катажини, вона вручила йому маленький пакуночок і пів хвилини вони ніяково переступали з ноги на ногу, бо не знали як підступити одне до одного. Все вирішив маленький хлопчик, котрий побіг за кулькою з більярдного столу, яка дивним чином котилася по підлозі в їхній бік. Він неумисно штовхнув Катажину, хапаючи кульку, і Майкл миттєво обхопив руками її тоненьку талію, зазираючи у величезні вологі очі. На коротку мить для Майкла все навколо зникло, перетворилося на розмиту пляму за межами свідомості і не важливо, що для інших картинка була живою та яскравою.

— Вітаю, — голос Катажини тремтів наче не налаштована скрипка.

Вона обережно вивільнилася з його рук, але Майкл голову б дав на відсіч, що хотіла в ту мить зовсім іншого.

— А свято вже почалося? — голос Пеггі навіть Майкла з солодкої омани вивів. Він, та й всі решта, здивовано подивилися на ще одну гостю.

— Хто її запросив? — прошепотіла Джессіка, але не комусь конкретно.

Елліот вже було розтулив рота, щоб сказати їй щось в’їдливе, та Пеггі випередила його:

— Майку, який гарний сюрприз тобі друзі та брати влаштували, а ти вже поділився з ними своїм сюрпризом?

Декілька місяців Пеггі не було чути, Майкл навіть вирішив, що в ній прокинулася гордість і погрози все ж були порожніми, але виявилося, весь цей час вона виношувала свою помсту. Майкл був впевнений, що за мить Пеггі розповість про його почуття до Катажини і тоді всьому настане край: друзі від нього відвернуться, Катажина зневажатиме, а Елліот зненавидить.

— Про що ти? — Елліот ступив до неї. — Майку, про що вона?

— Майку? — прощебетала Пеггі. — Ну?!

Майкл зблід мов крейда, здавлено ковтнувши.

— Про що зараз мова? — нетерпляче запитала Джессіка.

Пеггі поглянула на Майкла. Мить вона наче балансувала між однією з відповідей, котрі приготувала, а тоді підійшовши до нього, поклала долоню на його плече:

— Про те, що ми тепер зустрічаємося. Так, Майку?

О, так! Помсту Пеггі вміла подати потрібної температури — ідеально холодною.

Майкл поглянув на Катажину, впіймавши краєм погляду раптовий біль, що торкнувся її лялькового обличчя, а тоді перевів погляд на Елліота. Вибір був очевидним. Він не міг ризикувати братом, не мав права.

— Це правда, Майку? — здивовано запитала Джессіка.