Розділ 18

В кімнаті вже стало проблематично розрізняти обличчя, бо сутінки за вікном змінювалися на похмуру засніжену ніч. Деякий час панувала напружена тиша і можливо саме тому глухий стукіт десь на вулиці долинув до підлітків так відчутно. Першим зреагував Майкл. Він миттєво повернувся до вікна, встаючи на коліна на ліжку. Почув, як зойкнула Катажина і в самого по спині пробіг лячний холод.

— Що це? Що це було? — заскиглив Чад. — Де ж татко? Мені лячно!

— Що там, Майку? — Елліот теж наблизився до вікна, нависаючи над Катажиною. — Нічого не бачу.

— На вулиці суцільна темрява, — констатувала Катажина, напружуючи зір. — Нічого не видно.

— Трясця! — вилаявся Елліот, але на диво Майкл нічого йому на те не відповів.

— Візьму ліхтарика і погляну, — рішуче мовив Майкл, майже навпомацки йдучи до робочого столу.

— Ти здурів чи що? Це тобі не «Сам удома», — Елліот присів поруч з Катажиною.

— Залишайтеся тут, — наказав натомість він і взявши з шухляди ліхтарика, з котрим вони влітку ходили на кемпінг, вийшов з кімнати.

— Я не боягуз, але мені лячно. Мені справді дуже лячно, — продовжував рюмсати Чад.

— Заспокойся, все буде добре, — Катажина наблизилася до його ліжка та присіла поруч, намацуючи його руку. — Розкажи-но мені про ваші заняття бойовими мистецтвами.

— Тобі справді цікаво? — запитав він з недовірою в голосі.

— Дуже.

— Гаразд, а я піду за Майком, — Елліот відчинив двері, кличучи старшого брата на ім’я, проте відповіді не почув.

Майкл спустився в передпокій і визирнув у вікно, але там, здавалося, хтось завішав все білим простирадлом, котре набуло синюшного кольору з приходом вечора. Перейшовши до вітальні, а потім і до кухні, Майкл бачив все ту ж незмінну картину. Розуміючи, що таким чином не дізнається, що сталося, він потягнувся до куртки, котра так і лежала на стільці після їхнього повернення додому. Майкл взявся за ручку дверей і різко їх прочинив, направляючи світло ліхтарика перед собою. Його жовтуватий промінь став тьмяним, бо певне батарейки виходили з ладу, але все ж розгледіти щось ще можна було. Майкл зробив декілька кроків вузькою алеєю, котра вела до гаража, помічаючи, що сніг вже сягав його гомілок.

Навкруги панувала дивна тиша, околиця поринула у темряву, ніде не миготів жоден вогник, окрім хіба що його ліхтарика, але оминувши гараж та вийшовши на тротуар перед будинком, Майкл врешті побачив поодиноке світло в різних кінцях вулиці. Після того вже й помітив, що стало причиною гуркоту, котрий їх добряче налякав. Біля будинку на іншому боці вулиці стояв автомобіль, поряд з котрим лежали перекинуті сміттєві контейнери.

— Що ти там робиш? — закричав десь з подвір’я Елліот. — Майку, чорт забирай!

— Вже повертаюся, — Майкл ще секунду дивився на автомобіль, котрий густо вкривала сніжна ковдра, а тоді пішов до Елліота.

— Що то було? — перепитав той.

— Нічого над страшного, — Майкл прочинив двері на кухню, пропускаючи Елліота вперед та струшуючи з себе сніг. — Певне містеру Шу вдалося якось дістатися додому, але він чи не розгледів сміттєві контейнери, чи з керуванням не впорався, бо врізався в них, розкидавши по заїзду.

— Думаєш, батько не зможе дістатися дому? — з ноткою тривоги запитав Елліот.

— Чесно? Я не знаю, що буде, — Майкл кинув свою куртку назад на стілець.

— Нехай я буду виглядати як Чад, але все одно скажу, що мені дуже вже не подобається те, що діється.

— Ел, я теж не в захваті, але хіба ми можемо це якось змінити? — підвищив голос Майкл.

Елліот мотнув головою.

— Зробімо так: ти до свого ліжка, Катажина ляже на моє, а я поряд з Чадом…

— Тобто вона ночуватиме у нас? — Елліот аж брови звів.

— Ти маєш кращу ідею? Може додому її проведеш? — роздратування Майкла зростало з космічною швидкістю.

— Ні, я просто… Це буде дивно, — розжовував кожне слово Елліот.

— Тоді нікому про це не патякай, — Майкл пішов до сходів.

Коли вони зайшли до своєї кімнати, направляючи світло ліхтарика на ліжко хлопців, побачили, як Катажина приставивши пальчика до вуст кивнула, вказуючи на Чада. Хлопчик спав, все ще тримаючи її руку в своїй.

— Котра година? — прошепотів Елліот.

Майкл скосив промінь світла на зап’ястя, де був його годинник:

— Майже дев’ята.

— Тоді твоя ідея вже й справді не така погана, Майку, — зітхнув Елліот. — Катажино, думаю, нам треба подрімати. Коли приїде тато і твої батьки, вони розбудять нас.

— Але я… Не думаю, що… — почала бурмотіти вона.

— Інших варіантів в даній ситуації просто не має, — обірвав її Майкл. — Лягай на моєму ліжку, а я ляжу з Чадом.

— Гаразд, — скорилася вона, обережно встаючи з ліжка Чада та вивільняючи свою долоню.

— Не хвилюйся, — пожартував Елліот, щоб якось розрядити обстановку. — Постільна білизна Майка завжди в ідеальному порядку.

— Я й не хвилююся, — не розуміючи його жарту, відповіла Катажина.

Бачачи перед собою лише не чіткі обриси навколо, вона наблизилася до ліжка Майкла, котре стояло під вікном, і виставивши долоню вперед торкнулася ковдри.

— Ти на місці? — заскрипіла драбинка, по котрій Елліот підіймався на своє ліжко. — Катажино?

— Так, я…здається, — відповіла вона.

Ліхтарик, котрий Майкл стискав у руці, замиготів і повільно згас.

— Чорт забирай! — вже вкотре після повернення зі школи повторив Елліот. —Паскудство!

Майкл відступив вбік, прямуючи до шафи на іншому кінці кімнати, аби взяти з полиці запасну подушку, котрою інколи користувався Чад, і раптом зіштовхнувся з Катажиною.

— Пробач, — вимовив ледь дихаючи. — Я думав, ти вже лягла.

— Гей! У вас все нормально? — долинув тихий шепіт Елліота.

— Я ледь не збив Катажину з ніг, — ледве надав голосу бадьорості Майкл.

— Все нормально, Ел, — голос її затремтів, видаючи з головою почуття, бо теплий подих Майкла торкався її щоки, а його долоні лежали на її спині, рятуючи від падіння.