Розділ 16

— Здається, Майкл мене відшив, — Пеггі з люттю грюкнула дверима шкільної шафки, притискаючись до них плечима, та спідлоба глянула на Катажину. — Що ти про це знаєш?

Катажина зумілася від тієї безпардонності, але гарне виховання просто не дозволяло відповісти тим самим.

— Ти ж знаєш! — констатувала Пеггі.

— Я нічого не знаю, — Катажина подумки прикликала на поміч всю свою хоробрість.

— Ти не можеш нічого не знати, бо ж тусуєшся з ними. Ти з Елом, тому в курсі всіх їхніх справ, — продовжувала Пеггі і голос її ставав все агресивнішим.

— Ти що, шукаєш на кого виплескати своє роздратування у понеділок зранку? — Катажина зімкнула вуста в жорстку лінію. — Пеггі, я не «тусуюся» з братами Беннерами, я не з Елом, ми просто дружимо, і я уявлення не маю, що там у вас з Майклом діється.

— Психована якась! Я просто запитала, — похнюпилася Пеггі, явно не очікуючи такої відповіді. — Яка муха тебе вкусила?

— Певно та, котра вкусила тебе у п’ятницю в їдальні, — Катажина вже не звертала уваги на юрбу учнів, котрі зібралися навколо них та з цікавістю спостерігали за сваркою.

— Гей, зніми корону, принцесо! — обличчя Пеггі спалахнуло. — Я що, мала сказати Мейсі, щоб вона йшла геть, бо ти прийшла?

Гомін юрби раптом стих, але дівчата на те навіть уваги не звернули, продовжуючи з’ясовувати стосунки.

— Ти мала сказати, що на тому стільці вже декілька місяців сиджу я і про це знають всі, — відповіла Катажина. — І взагалі знаєш що? Справа не в столикові і навіть не в Мейсі Полсон. Справа в подачі ситуації. Ти хотіла, аби я виглядала посміховиськом, ти хотіла мене принизити на очах учнів, на очах Ела! — Катажина відчула, що більше не може стримуватися.

— Бо ти корчиш з себе бозна-що! — у відповідь закричала Пеггі.

— Маячня! — вигукнула Катажина.

— Не маячня, а правда, — Пеггі підступила до неї, стискаючи кулаки. — Якщо ти займалася з Елом англійською і була у них вдома, це ще не означає, що стала особливою!

Катажина втягнула в себе повітря, але що відповісти, просто не знала. Широко розплющеними очима вона дивилася на розпашіле обличчя Пеггі, ледь помітно хитаючи головою.

— І не треба мені тут воду лити, що ти не знаєш, чому Майкл мене відшив, бо я тобі не вірю. Ти знала все з самого початку і дозволяла мені вірити у брехню. Яка ж ти подруга після цього?

— Як ти можеш так? — ледь чутно мовила Катажина, вмиваючись слізьми. — Пеггі, як ти так можеш?!

— Кажи мені все, що знаєш про Майкла! Йому інша подобається? Хто? — заверещала Пеггі.

— Хочеш щось дізнатися про Майкла, то питай у самого Майкла, — з-за спини Пеггі врешті долинув суворий голос.

Дівчата одночасно поглянули на старшого з Беннерів, котрий похмуро дивився на Пеггі. Катажина опустила голову, не бажаючи зустрічатися з ним поглядом, а Пеггі знервовано ковтнула.

— Якщо тобі так цікаво, чи подобається мені хтось, то запитай мене, а не її. Катажина уявлення не має, що діється в моєму особистому житті, — продовжив Майкл.

Пеггі все ще мовчки дивилася на нього, не в змозі підібрати слова на гідну відповідь.

— От що, Пеггі, я полегшу тобі завдання, — після короткої паузи мовив Майкл. — Я не міг тебе відшити, бо ми з тобою не зустрічалися. Це по-перше! По-друге, так мені подобається інша. Питання вичерпані, чи тебе ще щось цікавить?

Пеггі вже було розтулила рота, щоб відповісти, але натомість крутнулася і прожогом кинулася геть зі шкільного коридору, штовхаючи плечем декількох учнів, котрі обурено загуділи.

— Вистава закінчена, — холодно промовив Майкл, роззираючись навкруги.

Учні повільно почали розходитися, кидаючи одні на одних багатозначні погляди.

— Це все так… — Катажина намагалася виглядати спокійною та навіть усміхатися, але актриса з неї, чесно кажучи, була нікудишня.

— Ти в нормі? — Майкл підійшов до неї, відчуваючи непереборне бажання стерти краплину сліз, що застигла на блідій щічці.

— Так, я… — Катажина хитнула головою. — Я в нормі.

— Гаразд, — Майкл зітхнув. — Мені шкода, що це все сталося.

— Ти тут ні до чого, — Катажина закрила свою шафку, стискаючи в руці рюкзака.

— З того, що встиг почути, розумію, що я якраз «до чого», — Майкл криво всміхнувся. — Мені справі шкода, що через якісь неправильні висновки Ела та мої сумніви, ти стала об’єктом гніву Пеггі.

— Не важливо, — Катажина втомлено всміхнулася, врешті підвівши сумний погляд на нього.

В ту мить Майклу здалося, що він побачив в її очах не лише власне відображення, а й відображення своїх почуттів, назви котрим досі ще не мав.

Пролунав дзвінок на урок і Катажина опустивши голову оминула його, прямуючи до потрібного кабінету. Ще мить Майкл дивився їй вслід, а тоді кинувся на власний урок.

Елліот дочекався останнього уроку Джессіки під кабінетом хімії, хоча в самого в той день на один урок було менше. Бажання з’ясувати, що з нею сталося, не давало хлопцю спокою вже декілька днів і він знав — якщо не дізнається причину, просто не зуміє заспокоїтися.

З кабінету вивалилися учні, прожогом кидаючись коридором до виходу, але серед них Джессіки Елліот не помітив. Уважно розглядаючи учнів, він навіть не помітив, як Джессіка зупинилася позаду нього і нечутно доторкнулася долонею до його плеча, маючи намір налякати, але за мить вже пошкодувала про те. Блискавично Елліот розвернувся до неї, перехоплюючи та стискаючи до хрусту її зап’ястя. Джессіка зойкнула, скривившись від болю.

— Пробач! — Елліот розгублено подивився їй в очі, розслаблюючи потиск, але руку її не відпустив.

— Як ти… — все ще тримаючи на обличчі гримасу болю, почала вона.

— Ніколи не жартуй так з тим, хто займається східними бойовими мистецтвами, бо наслідки будуть слізними, — застережливо відповів Елліот, і він справді не жартував.

— Я вже зрозуміла, — Джессіка скосила погляд на своє зап’ястя, котре він досі тримав в кільці своїх пальців.