Розділ 15

Елліот поспішав на останній урок розуміючи, що катастрофічно запізнюється. Наче підпалений, він мчав порожнім коридором до східного крила, аж раптом помітив когось в кутку біля шафок. Пробігаючи повз на мить повернув голову і кинувся далі, а тоді раптом зупинився. Краплю секунди роздумуючи повернувся назад, зупиняючись біля Джессіки, котра сиділа просто на підлозі, підібгавши коліна до грудей, і тихенько схлипувала.

— Джесс? — Елліот торкнув її за плече.

Піднявши голову, вона почервонілими від сліз очима глянула на нього і хитнула головою:

— Йди на урок.

— Що сталося? — запитав спантеличено, роззираючись навкруги.

— Ел, йди, — Джессіка знову опустила голову на коліна. — Будь ласка!

— Гаразд, — Елліот нехотячи попрямував до потрібного класу, котрий знаходився вже за декілька кроків.

Озирнувшись побачив, як плечі Джессіки знову струсонули приглушені ридання. Твердо вирішивши, що неодмінно дізнається, що ж у неї сталося одразу після уроків, він тихенько прокрався до класу і присів за останню парту. Учні зашепотілися, але Елліот напустивши на себе зосереджений вигляд, витріщився на дошку, де щось завзято писав вчитель.

Катажина зайшла до приміщення Старшої школи з єдиною метою — дізнатися, як там справи з їхніми малюнками. Помітивши дівчинку, котра, як вона чула, стажується, щоб посісти місце однієї з випускниць у редколегії, Катажина підійшла до неї.

— Привіт, — дещо сором’язливо мовила Катажина. — Ти ж Середньої школи, так?

— Ну не зі Старшої точно, — всміхнулася та. — Привіт!

— Я хотіла розпитати про конкурс малюнків, — Катажина відступила в бік, пропускаючи трійку хлопців, що одразу ж зацікавлено глянули на неї. — Я Катажина Виговські. Подавала малюнок…

— Разом з Елом Беннером, — закінчила за неї дівчина.

— Ти знаєш Ела? — здивувалася Катажина відчуваючи полегшення.

— Ми з його старшим братом торік були на одному з уроків, — хитнула головою дівчинка. — Джессіка Сейджвік, але друзі звуть мене Джесс.

— Рада знайомству, — щиро всміхнулася Катажина.

— Я теж. Малюнки вже виставлені в актовому залі і зараз йде активне голосування по Середній та Старшій школі. Скоро будуть оголошені результати і переможець отримає місце в редколегії. Штатний художник-ілюстратор, це таки не абищо, — усміхнулася Джессіка.

— А чому вони беруть учнів з Середньої школи? — поцікавилася Катажина.

— Це поширена практика, Катажино. В редколегії починають працювати з Середньої школи, а закінчують вже у випускному класі. Це дуже авторитетно.

— Я розумію, — Катажина кивнула. — Добре, дякую за інформацію.

— Звертайся, — Джессіка раптом додала. — Твій малюнок яскраво вирізняється з поміж інших і він справді красивий. У тебе непогані шанси.

Катажина вдячно всміхнулася та змахнувши рукою на прощання, пішла до вхідних дверей.

Взагалі-то вона не планувала йти до редколегії, але подумавши декілька хвилин, вирішила, що коли така нагода трапиться, то нею варто буде скористатися.

Коли настав урок англійської мови, Катажина блискуче впоралася з завданнями та здала міс Монро індивідуальне завдання, котрим відпрацьовувала свої два провальні уроки і нарешті більше заборгованостей не мала. Полегшено видихнувши, вона присіла за свою парту, помічаючи погляд Пеггі. Щось в тому погляді Катажину насторожило, щось в ньому було не те. Здавалося, найкраща подруга дивилася на неї з презирством, а може то була насмішка?!

Пролунав дзвінок і учні посунули до вхідних дверей, ледь пропустивши з класу міс Монро. Катажина склала в рюкзак свої речі та підійшла до Пеггі:

— Йдемо до їдальні разом?

— Ні. Мені ще в бібліотеку треба, — Пеггі пішла до дверей. — Там побачимося.

Розгублено кивнувши, Катажина поглянула їй вслід.

— Привіт, — поряд зупинився Елліот.

— Привіт, — мило всміхнулася у відповідь.

— Як справи? Ти сьогодні була крута на англійській, — гмикнув він. — Оце я розумію, оце справжня Катажина.

Вона розсміялася киваючи йому, коли Елліот пропустив її вперед, зачиняючи двері.

— Знаєш, ти теж молодець. Твоїми відповідями заслухатися можна. Здається, міс Монро вже в захваті від тебе, — мовила.

— В мене був гарний репетитор, — підморгнув їй Елліот. — В їдальню?

Катажина кивнула і разом вони попрямували до великого приміщення їдальні, звідки вже ароматно пахло свіжою випічкою.

Елліот пішов до Майкла та ще двох хлопців, котрі сиділи за столиком під вікнами, а Катажина підійшла до столика, де сиділа Пеггі та ще декілька дівчат. Здивувало те, що Пеггі мала ж бути у бібліотеці, але вирішивши, що вона вже владнала свої справи, Катажина не надала тому особливого значення.

— Вибач, тут вже зайнято, — Пеггі жбурнула на вільний стілець свого портфеля. — Мейсі Полсон вже зайняла цей стілець.

Катажина широко розплющеними очима дивилася на Пеггі, не розуміючи, що діється. Пеггі Мейсі Полсон терпіти не могла, постійно стверджуючи, що від тієї тхне дитячими підгузками. Решта дівчат зацікавлено стежили на виразом обличчя Катажини.

— Пеггі, що діється? — запитала Катажина, зазираючи їй у вічі.

— Я ж сказала, що тут зайнято, — гучніше, аніж сподівалася, промовила Пеггі. — І більше нічого. Не можемо ж ми прогнати Мейсі, бо ти прийшла. Я взагалі не знала, чи ти будеш в їдальні, а якщо будеш, то може ти зі своїм бойфрендом сидітимеш.

Учні з поряд розставлених столиків почали озиратися на них, почулися звичні перешіптування. Катажині стало некомфортно і незручно. Вона відчула, як червоніє. Краєм ока зиркнула на столик де був Елліот й помітила його напружений вираз обличчя. А поряд з ним сидів Майкл.

— Гей, Катажино, — до неї раптом долинув голос Джессіки. — Ми тебе ждемо!

Катажина підвела розгублений погляд, помітивши під стіною біля кутового столика Джессіку, котра тримала піднятою свою долоню. Нічого більше не відповідаючи Пеггі, вона попрямувала до Джессіки бачачи, що учні повернулися до обіду і більше ніхто не звертає на неї уваги. Ніхто, окрім братів Беннер.