Розділ 9

Помітивши Тесс, котра разом з подружками, не поспішаючи, йшла шкільною алеєю в бік старого стадіону, Майкл відчув хвилювання, але зібравши волю в кулак, попрямував за нею, гукаючи на ім’я. Дівчина здивовано озирнулася, зневажливо вигинаючи тонку брову, проте побачивши Майкла, її пухкі вуста розтягнулися в грайливій півусмішці. Одна з подружок нахилилася до її вуха та щось запитала, на що Тесс ствердно кивнула головою. Дівчата захихотіли, відкрито розглядаючи Майкла.

— Привіт, Майку, — промовила Тесс.

— Ти маєш хвилину? Я хотів поговорити, — відповів глибоко вдихаючи.

— Для тебе хвилина завжди знайдеться, — Тесс перезирнулася з подружками і вони сміючись відступили, прямуючи в бік стадіону.

— Я хотів запитати. Хотів сказати… — Майкл запнувся на пів слові. — Тоді, в той вечір…

— Ти про поцілунок? — одразу зрозуміла вона.

— Як ти… — Майкл шумно втягнув в себе повітря.

— Бо я чекала цієї розмови. На відміну від Ела ти занадто правильний, аби просто про все забути і зробити вигляд, що нічого не було, — все ще усміхаючись, відповіла вона.

— Навіщо ти це зробила? — Майкл похмуро дивився на неї, бо сміятися йому чомусь зовсім не хотілося.

— Ти дивний, Майку, — Тесс роззирнулася навкруги, а тоді дещо нахилилася до нього. — Навіщо люди цілуються? Бо то приємно.

— Це я знаю, — Майкл більше не відчував хвилювання, лише порожнечу десь в грудях. — Навіщо ти цілувала саме мене?

— Та розслабся ти, — штучна усмішка Тесс врешті поступилася місцем подобі серйозності. — Бо я хотіла цього! Бо ти занадто привабливий, як на чотирнадцятирічного хлопчика, бо кожен раз, коли я дивилася на твої вуста, намагалася уявити, яке то відчуття — торкнутися їх своїми. Ти задоволений?

— А ти задоволена? — Майкл і сам не розумів чому злився.

— Так! — ледь не викрикнула вона. — Так, мені сподобалося і я залишилася більш аніж задоволеною! Якщо ж якось там зачепила твої високоморальні принципи, то вибач, але я ні про що не шкодую.

— Я теж не шкодую, — чесно відповів Майкл.

Обличчя Тесс знову заяскріло усмішкою:

— Тоді навіщо ця розмова? Майку, це був просто поцілунок і я в жодному разі ні на що не претендую. Тому якщо в тебе є подружка, їй нічого хвилюватися.

— Нема в мене подружки, — Майкл кліпнув довгими віями.

Тесс кокетливо йому підморгнула:

— Мені треба йти, бо дівчата викурять всю сигарету без мене. Гарного дня, Майку!

Майкл дивився їй вслід відчуваючи полегшення. Сам не розумів чому, але та розмова нарешті позбавила його нервового хвилювання, котре він відчував останні декілька тижнів. Жалю після чесної відповіді Тесс Майкл теж не мав, бо й він не будував планів щодо їхніх якихось там стосунків.

Тепер у Майкла залишилася лише одна проблема, але її, на відміну від інших, простою розмовою вирішити точно вже не вдасться.

Раптом обличчя Майкла посіріло. Він знову повернув голову в бік стадіону, а тоді швидким кроком попрямував назад до приміщення Середньої школи — йому конче треба було знайти Елліота.

Пеггі задоволено вгризлася зубами в м’якоть груші, дивлячись на Катажину:

— Ти уявляєш? Я просто… Просто… Просто… Ох!

— Так, я ж чула дещо від Ела, — відповіла Катажина, викладаючи свої зошити з рюкзака та ретельно зберігаючи на вустах приязну усмішку.

— Що? Що саме сказав Ел?

— Я вже тобі сказала, — Катажина опустила біляву голівку.

— Повтори! — зажадала Пеггі. — Тобі не важко, а мені приємно.

— Що коли Майкл поклав слухавку, то його обличчя світилося задоволеною усмішкою. Ел вважає, ти подобаєшся Майклу, — на останніх словах Катажина спіткнулася. — А він? Він тобі теж подобається?

— Жартуєш? — Пеггі мрійливо закотила очі. — Хіба Майкл Беннер може не подобатися?

Катажина нічого не відповіла, лише тихесенько зітхнула.

— Може тепер мені варто запросити його кудись? В аквапарк, наприклад. Чи покататися на велосипедах після школи? — задумалася Пеггі, потираючи підборіддя.

— Думаю, це він має тебе кудись запрошувати, — Катажині здавалося, що вона перебуває під середньовічними тортурами, настільки важко їй давалася та розмова.

— Він наче вже зробив перший крок, — Пеггі помітила Елліота, котрий якраз ввійшов до класу, кидаючи на парту свій рюкзак. — А Ел теж так нічого. Га?

Катажина кивнула:

— Насправді він хороший і милий.

Пеггі захихотіла, але Катажина вже відвернулася до своєї парти, вмощуючись зручніше.

Пролунав дзвінок і до класу ввійшла міс Монро. Почався урок і одразу ж вона зосередила свою увагу на Елліотові, проте до нього причепитися не було за що. Елліот чітко відповідав на її питання та розбирав тему біля дошки без жодної допомоги. Міс Монро похвалила його, проте нагадала, що хвалити в першу чергу треба Катажину. Елліот не став протестувати і краєм ока поглянув на неї, але враз спохмурнів.

Катажина схилила голову на долоньку і здавалося, її свідомість на уроці геть відсутня. Помітивши це, міс Монро викликала її до дошки, але на ще більший подив Елліота, та й всього класу, Катажина не змогла розібрати доволі простеньке речення, заплутавшись у зворотах. Елліот напружився, стискаючи кулаки. Він готовий був її захищати, бо знав, що для неї те речення було надлегким. Обурено відправивши Катажину на місце, міс Монро викликала Пеггі і та за декілька секунд впоралася з поставленим завданням.

До кінця уроку Елліот не зводив розгублений погляд з Катажини, але на її ляльковому личку так і не з’явилася жодна емоція. Коли пролунав рятівний дзвінок і учні посунули з класу, розбігаючись на наступні уроки, Елліот підійшов до Катажини, котра в’яло пакувала своє шкільне приладдя назад до рюкзака.

— Привіт!

— Привіт, Ел, — кинувши на нього короткий приязний погляд, Катажина відвела очі, напускаючи на себе заклопотаний вигляд.

— Я хотів спитати, — Елліот напружився. — Слухай, щось сталося?