Розділ 8

Майкл вибачився перед Пеггі лише через два тижні. Весь той час просто не міг ніде її зустріти. Він запитував про неї у школярів, намагався дізнатися її особистий розклад, чекав біля воріт школи, але все було даремно. Потім згадав, що вони з Катажиною дружили і вирішив запитати у неї.

Якщо чесно, то просити допомоги у Катажини Майклу хотілося рівно стільки, скільки й у Елліота, проте бажання перепросити Пеггі все ж переважило.

В черговий раз не поїхавши додому з братами, що вже відверто злило Елліота та лякало Чада, Майкл вмостився на підмуркові металевого паркану школи та взявся розглядати учнів, котрі поспішали по домівках. Схилившись, аби тугіше зашнурувати кросівка, він раптом помітив тінь, котра впала на кінчик взуття. Повільно підвівши погляд, побачив Катажину.

— Майкл, привіт, — в своїй співочій манері промовила вона, зворушливо схиливши голівку на бік.

— Привіт, — йому хотілося бути жорстким з нею, проте Майкл не зміг. Просто не міг, як не намагався.

— Що ти тут робиш? Один? — поцікавилася вона, роззираючись навкруги. — Думала, ви на автобус пішли.

— Брати пішли, я — ні, — Майкл підвівся, зручніше закидаючи на плечі рюкзак.

— Щось сталося? — Катажина розгублено стиснула лямки свого рюкзака.

— Я хотів поговорити з Пеггі, але мені чомусь це ніяк не вдається. Ти наче її подруга, — Майкл відвів погляд в бік, не помічаючи, як враз змінився вираз обличчя Катажини.

— Я можу дати тобі номер її телефону, — голос Катажини залишився незмінним.

— Був би дуже вдячний, — Майкл кивнув.

— Зараз напишу, — Катажина пошукала в рюкзаку олівець та папір. — Хвилинку!

— Я не поспішаю, — Майкл спостерігав за її витонченими пальчиками, коли вона виводила цифри на клаптику паперу зі свого нотатника, на мить забувши, навіщо йому взагалі номер Пеггі.

— Тримай, — Катажина простягнула йому папірець тремтячими руками і Майклу враз згадалася та мить, коли її так само тремтячі пальчики стискали шарфик, стираючи кров з його обличчя.

— Дякую, — Майкл хитнув головою, проганяючи картинку з уяви. — Ти… Ти прийдеш до нас сьогодні?

— Ми з Елом домовилися на четверту, — Катажина знітившись стиснула лямки рюкзака.

— Ясно. Гаразд, бувай, — Майкл запхав папірець в кишеню джинсів.

— Може ще побачимося, — невпевнено промовила вона.

— Не думаю, — Майкл розвернувся, прямуючи в бік дому. Він намагався не озиратися, але все ж не втримався, краєм ока поглянувши на Катажину.

Дівчинка стояла на тротуарі, засмучено опустивши голову вниз.

Майкл зціпив зуби і швидким кроком рушив додому.

Елліот навіть не відкривши рюкзак, жбурнув його в куток кімнати і впав на ліжко Майкла. Схопивши з підлоги тенісний м’ячик, почав хаотично підкидати ним до стелі, на льоту ловлячи назад долонею. Чад перевдягнувся в домашній одяг та хвилину спостерігав за ним, а тоді підійшовши, присів на підлогу навпроти ліжка. Елліот помітив його, але не починав розмову, бо не знав, чи варто її починати.

— Ти вважаєш мене дорослим? — запитав врешті Чад.

— Звісно! Ти ж знаєш, — усміхнувся Елліот, продовжуючи підкидати м’ячика.

— Тоді скажи мені, що сталося з Майком, — жалібно попросив Чад. — Будь ласка!

Елліот вже хотів ляпнути якусь дурничку, аби молодший брат відчепився, але, натомість, зітхнувши відповів:

— Я не знаю, друже. Справді не знаю.

Чад похнюплено опустив голову, копирсаючись пальцями у м’якому покритті підлоги:

— Я хочу, щоб все знову стало так, як було. Хочу, щоб ми разом йшли до школи й поверталися, разом гуляли й дивилися фільми, разом тренувалися й знову були кращими друзями.

— Ти навіть не уявляєш, як цього хочу я, — сумно зізнався Елліот в чергове спіймавши м’ячика і врешті кинув його в корзину для брудної білизни.

Двері прочинилися і до кімнати ввійшов Майкл. Акуратно поставивши рюкзак на свій стілець біля робочого столу, він навіть не глянув на братів.

— Ти повернувся? А ми… Взагалі не лежали на твоєму ліжкові, — Елліот підхопився, поправляючи ковдру.

— Байдуже, — Майкл глянув на нього і одразу ж відвів погляд.

Елліоту плакати захотілося. Проте він підійшов до столу та взявся витягати свої книги, кладучи їх поряд з Майкловими:

— Може перекусимо?

— Як щодо піци? — підтримав його Чад.

— Салямі та гриби? — Елліот усміхнувся, називаючи улюблену Майклову піцу.

— Ти не любиш гриби, — байдужим тоном нагадав Майкл.

— Проте ти їх любиш, — Елліот скосив погляд на Чада. — Малий, перевір чи батько залишив дрібноту на кухонному острові. Будь ласка!

Чад кивнув, вийшовши з кімнати.

Майкл повернувся до Елліота, в’яло дивлячись крізь нього:

— Що ти хочеш?

— Майку, це вже не смішно! — Елліот торкнувся його плеча. — Ти завжди казав, якщо мені потрібна допомога, то я маю просто про це сказати…

— Тобі потрібна допомога? — апатично запитав він.

— Тобі потрібна! — викрикнув Елліот, стискаючи його плечі. — Тобі допомога потрібна!

Майкл струснув його долоні зі своїх плечей і криво всміхнувся:

— Ти помилився! Залиш мене в спокої, бо вже дістав. Затямив?

Елліот мовчки спостерігав за тим, як Майкл вийшов з кімнати, ледь не зіткнувшись з Чадом.

Хлопчик поглянув вслід старшому брату, а тоді мовив:

— Гроші є.

— Чудово! Замовимо папероні, — вигукнув Елліот, все ще дивлячись поверх Чада на порожні сходинки. — Дві штуки!

Катажина вже накидала свою курточку, коли матір поцікавилася, куди вона зібралася. Коротко нагадавши, що йде до Елліота Беннера, Катажина пов’язала на тендітну шию масивний шарф та відчинила вхідні двері. Матір чомусь згадала, що проект вони закінчили. Нервуючись, сама не розуміючи через що, Катажина повідомила, що попри те, ще й допомагає Елліоту з англійською. Матір одразу захотіла дізнатися про нього та його сім’ю, але роздратовано хитаючи головою, Катажина зачинила двері і збігла сходинками з ганку.