Розділ 5

Побачивши, що вже й Майклове обличчя прикрашає бойова розмальовка, Чад навіть говорити нічого не став, тільки скрушно похитав головою, стаючи до кумедного серйозним. Це примусило хлопців усміхнутися, не дивлячись на біль та втому, але вони й словом не обмовилися перед ним про те, що сталося у школі. Коли Чад запитав, чи прийде ще до них Катажина, ні Елліот, ні Майкл теж не промовили й слова. Чаду здалося, що брати ведуть якийсь мовчазний діалог, тільки їм двом відомим способом. Він навіть на мить образився, а потім заторохтів про те, що було на його уроках. Зазвичай брати одразу ж затуляли йому рота, бо не могли витерпіти ту балаканину від школи аж додому, але в той день Чаду невимовно пощастило, бо жоден з них навіть не кивнув йому замовкнути. Про те, що вони його просто не чують, Чад не подумав.

Катажина прийшла додому надто ще шокованою побаченим і тихенько прокравшись до своєї кімнати, впала на застелене ліжко, заплющуючи очі. В голові все кружляла картинка того, що сталося на старому стадіоні. Вона вірила і разом з тим не вірила, що те відбулося насправді. Навіть подумати не могла, що хлопчики Беннер здатні на такі речі. Ні, те, що Елліот може дати відсіч, Катажина припускала, бо він точно не був схожий на хлопчину з боязкого десятка, але що й Майкл дасть прочухана компанії Фарелла…

Перевернувшись на спину та склавши долоні на животі, Катажина все вдивлялася у білосніжну стелю, наче намагалася побачити там обличчя братів, чи якщо точніше, обличчя одного з них.

На нещастя Віктор повернувся додому раніше і пояснень вже було не уникнути. Майкл незворушно брехав йому про те, що вони з Елліотом вирішили потренуватися трохи бо з початком шкільного навчання дещо закинули бойове мистецтво. Елліот гаряче підтримував, додаючи до брехні старшого брата ще й свою лепту. Лише Чад з цікавістю дивився то на них, то на Віктора, котрий не зводив свого зацікавленого погляду з синів, навіть відсунувши у бік тарілку з вечерею.

— А ти що скажеш? — раптом запитав Віктор, повертаючись до молодшого сина.

— Ну, взагалі-то, все було дещо не так, — промовив Чад, ретельно жуючи шматочок запеченої курки. — Зовсім не так!

Майкл та Елліот перезирнулися і Елліот відчув, як вкривається холодним потом. Майкл непомітно кивнув йому залишатися спокійним.

— Так я й думав, — хитнув головою Віктор. — Нумо, розкажи мені все, синку!

— Це я натовк синця Елу, — розсміявся Чад.

Елліот та Майкл знову перезирнулися.

— Ось так! — Чад зістрибнув зі стільця й підбігши до Елліота та склавши долоню в кулак, приклав до його обличчя.

— Ну гаразд, — з полегшенням зітхнув Елліот. — Саме так все й було. Ти підкрався з-за спини і поставив мені ліхтарика. Задоволений?

Вуста Майкла торкнула усмішка.

— Ви й справді навики втрачаєте, — засміявся Віктор. — Проте справа навіть не в цьому. Як до школи отак йти збираєтесь завтра?

— Якось переживемо, — засміявся Елліот, крадькома зиркаючи на Майкла.

— А ти, Майку, теж отримав удар у спину? — поцікавився Віктор.

— Щось таке, — засміявся Майкл відчуваючи, що небезпека минає.

— Хлопці, будьте обачнішими і може вже припиняйте гратися в ці ігри, — Віктор підвівся з-за столу.

Проте ту його пропозицію жоден з синів не підтримав.

Близько шостої вечора в будинку Беннерів задзеленчав телефон. Віктор, котрий переглядав вечірні новини, одразу зняв слухавку й здивовано привітався, а тоді попросив зачекати хвилинку.

Підійшовши до сходів, котрі вели на другий поверх, гукнув:

— Ел, тебе до телефону.

— Хто ще? — почувся байдужий голос з кімнати.

— Якась Катажина, — з усмішкою відповів Віктор спостерігаючи, як Елліот стрімголов летить по сходинках, пропускаючи їх через одну.

— Дякую, тату, — навіть не дивлячись на нього, Елліот поспішив до вітальні.

Зі світлою усмішкою, котра враз прикрасила стомлене сумне обличчя, Віктор пішов слідом за сином та прихилившись до одвірка спостерігав, як той розмовляє по телефону. Вперше Елліота таким сором’язливим, розгубленим та з румянцем на все обличчя і то було так не звично.

Після хвилинної розмови, Елліот поклав слухавку на телефон та озирнувся, помічаючи Віктора:

— Що?

— Отже Катажина? — зіщулив карі очі Віктор. — Яке незвичне ім’я.

— Вона родом з Польщі, — ухильно відповів Елліот.

— І? — продовжував з усмішкою Віктор.

— Що «і»? — Елліот нарешті теж всміхнувся.

— Запроси її кудись. Наприклад до того симпатичного піца-залу, куди ми ходили раніше по суботах, — Віктор з цілком серйозним видом поглянув на нього. — Там смачно готують і там весело.

— Навіщо? — Елліот в усі очі дивився на батька.

— Бо дівчаток, котрі подобаються, треба кудись запрошувати. Якщо ти, звісно, не тюхтій і не хочеш, аби інший, сміливіший хлопчина зробив це першим, — Віктору важко давалося не засміятися, але він намагався бути серйозним, як ніколи.

Елліот роздратовано закотив очі, схрещуючи руки на грудях:

— Вона просто моя однокласниця, з котрою в парі пишемо один проект з англійської мови. І взагалі, хіба не з Майком тобі варто спершу вести такі розмови?

— Ну, не Майку ж зараз телефонувала додому дівчинка, — відповів Віктор.

— Гарного вечора, тату, — Елліот побіг до своєї кімнати.

Віктор повернувся до вітальні і присівши на диван з усмішкою на вустах задумався. Навіть не встиг помітити, як старші хлопчики виросли, як у обох настав той період, коли вони починають цікавитися дівчатками, а дівчатка — цікавитися ними. Якщо від Майкла він не очікував жодних сюрпризів, то Елліот обіцяв добряче полоскотати йому нерви.

Віктор скосив погляд на фотографію дружини, котра стояла на камінній полиці, вставлена в красиву сріблясту рамку:

— Здається, вже прийшов час, Бет, а я гадки не маю, що мені робити і як поводитися з ними. Залишатися батьком, чи стати другом? Ти б точно знала відповідь на це питання і ще на тисячі інших теж.