Розділ 4

Коли Елліот ввійшов до їхньої кімнати, побачив Майкла в геть не звичному вигляді. Той лежав на своєму ліжку заплющивши очі, а музика з його плеєра була чутна в кімнаті навіть крізь навушники. На мить Елліот розгублено зупинився, а тоді все ж підійшов до його ліжка, застеленого картатою ковдрою. Розуміючи, що Майкл не почує, Елліот легенько торкнув його за плече.

Майкл, блискавично перехопивши його руку, розплющив очі і запитально глянув на нього не знімаючи навушники.

— У тебе все нормально? — Елліот стягнув навушники й присів на край ліжка.

— Цілком, а що? — Майкл навіть не ворухнувся.

— Не знаю. Ти дивний якийсь, — Елліот стиснув плечима. — Я, зазвичай, тут в такий час бачу іншу картину.

Майкл усміхнувся, але вперше за весь час, що Елліот знав його, а він знав Майкла стільки, скільки знав самого себе, та усмішка видавалася якоюсь надто фальшивою, якщо не сказати ядучою.

— Якщо ти злишся на мене, чи на себе через мене, то прошу, облиш. Що сталося, те сталося, — розуміючи, що брат не налаштований на душевну бесіду, Елліот підвівся, прямуючи до дверей.

— Чому він до тебе чіпляється? Вимагає гроші як і з інших школярів? — Майкл сів на ліжку, підтягаючи подушку під спину.

— Ти чув про це? — Елліот повернувся. Підійшовши до письмового столу та дещо присідаючи на стільницю, він схрестив руки на грудях.

— Думаю, вся школа чула і я не виключення, — Майкл акуратно склав навушники та поставив їх разом з плеєром на тумбу, котра стояла між його ліжком та ліжком хлопців.

— Ні, від мене він нічого не вимагав, більше того, я сам нарвався на ту сутичку, — чесно зізнався Елліот.

— Чомусь мене це не дивує, — хитнув головою Майкл. — Але все одно, чому?

— Бо я заступився за декого, — вуста Елліота торкнула багатозначна усмішка.

Раптом Майклові все стало ясно, мов білий день:

— Катажина?

— Думаєш чому вона взялася мені допомагати? — вигнув брову Елліот.

— По доброті своїй душевній, — криво всміхнувся Майкл, — або тому, що ти їй подобаєшся.

— Ну, може й не без того, але це, в основному, її подяка за те, що я став на її захист, — відповів Елліот. — Ніхто в школі не знає, що Фарелл чіплявся до неї і Катажина хоче, аби так залишалося й надалі. Я просто трішки допоміг.

— Коли це сталося? — Майкл відчув якесь дивне полегшення, але лише на коротку мить. —Як давно?

— Тижнів зо два тому, — байдуже стиснув плечима Елліот.

— І ти мовчав? — на зміну попереднім почуттям до Майкла прийшло роздратування. — Я

 думав, ти довіряєш мені і я тобі не лише брат, а й найкращий друг.

— Я не хотів втягувати ще й тебе, — невпевнено відповів Елліот. — У мене й так репутація хулігана в школі, а тобі це ні до чого.

—Я про свою репутацію сам подбаю! — Майкл знову опустився на подушку, потягнувшись за плеєром.

— Вибач і давай припинимо вже. Не хочу з тобою ворогувати, бо ти справді мій найкращий друг, — благально глянув на нього Елліот.

— Щось я вже в тому сумніваюся, — Майкл натягнув навушники, знову на всю гучність вмикаючи плеєр.

Розуміючи, що розмова закінчена, Елліот вийшов з кімнати.

Майкл сумно глянув йому вслід, проте не зробив жодної спроби зупинити. Ще там, на вулиці перед будинком, побачивши синці на братовому обличчі, Майкл вирішив, що наступного дня поквитається з Фаррелом і те бажання нікуди не зникло, але образа за вчинок Елліота застрягла десь глибоко в середині і Майкл не міг її дістати. Щось в їхніх відносинах раптом пішло не так.

Наступного ранку до школи хлопці знову поїхали на велосипедах. Якщо Чад думав, що то чергова забаганка Майкла, то Елліот точно знав, навіщо все сплановано. Їм навіть говорити про це було непотрібно, бо обоє розуміли один одного на якомусь підсвідомому рівні.

По закінченні уроків Елліот навмисне пішов до воріт старого стадіону, де гуляли Фарелл та його невеличка компанія таких самих шкільних розбишак. Довго чекати не довелося, бо хлопчаки помітили його одразу. З насмішками обступили та поцікавилися, чи не мало йому було вчорашнього.

Майкл поспіхом кинувся на ганок школи і навіть не помітив Катажину з Пеггі, а от вони його помітили одразу й обидві відчули щось недобре. Помітивши, як Майкл поспішав до старого стадіону, Катажина наказала Пеггі привести хлопців з їхнього класу, а сама прожогом кинулася слідом.

Дівчинка ніколи раніше не була на тому стадіоні, але швидко знайшла вхід, намагаючись залишатися непомітною для Майкла. Зупинившись біля кам’яної огорожі, звідки їй стадіон був як на долоні, а вона все ще залишалася непомітною, Катажина прихилилася до прохолодного бетону. Помітивши Елліота, котрий стояв оточений шістьма розбишаками на чолі з Фареллом, їй на очі навернулися сльози. Його рюкзак лежав оддалік, поряд упав рюкзак Майкла, а він сам ступив до хлопців, торкаючи одного за плече. Той повернувся і відштовхнув Майкла. Хлопець впав на пожухлу траву. Катажина зойкнула, стискаючи свої тендітні кулачки.

Хлопчаки тим часом розсміялися і Фарелл підняв кулак, замахуючись на Елліота. Катажина стояла мов вкопана, розуміючи, що у Елліота немає шансів, бо Фарелл був старшим, вищим і куди дужчим. Про що вони говорили, теж не чула, зате розуміла, що саме вона винна в тому, що над Елліотом та його братом знущається шайка шкільних хуліганів. Дівчинка роззирнулася, очікуючи побачити Пеггі та решту класу, але нікого не було, тоді вона ступила крок, виходячи зі свого укриття, і кинулася в гущу бійки. Проте раптом зупинилася, мов зачарована широко відкритими очима дивлячись перед собою.

Елліот перехопив руку Фаррела, викручуючи її ледь не в інший бік, і вдарив важким черевиком того в живіт. Фарелл закричав, згинаючись навпіл. Майкл перегородив шлях двом хлопчакам, що поспішили Фареллу на допомогу. Вони кинулися на нього, але Майкл блискавично підстрибнув, в повітрі ногами вдаряючи обох одночасно у грудну клітку. Хлопці повалилися на траву, відкотившись та стогнучи. Ще один кинувся на нього зі спини, але навіть не розвертаючись Майкл зацідив йому кісточками пальців в підборіддя і хлопчина, схопившись за обличчя, відсахнувся. До Майкла кинулися ще двоє хлопців, на вигляд випускники з Середньої школи, не менше. Елліот тим часом повалив Фарелла та схопивши за виворіт сорочки, вдарив об землю обличчям.