Розділ 3

Як і у кожного підлітка його віку, музика займала вагоме місце в житті Майкла. Він слухав різні музичні напрямки і мав багато улюблених колективів, на кшталт «Moby» та «Assemblage 23». Його полиця була заповнена касетами та СіДі-дисками, котрі він прослуховував десятки разів і більшість знав на пам'ять, а коли його питали про те, який подарунок він хоче на Різдво, Майкл завжди натякав на новенький компакт-диск.

Музика допомагала бути самим собою, давала відповіді на питання, котрі він не мав кому поставити, розслаблювала та сповнювала силами виплутуватися з проблем, що чогось виникали все частіше й частіше.

Проте так вже якось склалося, що Майкл завжди знав, де можна розслабитися і дати собі волю, а де робити те, що треба, а не те, що хочеться. Це стосувалося і навчання, і школи в цілому, і позашкільного життя. Можливо вся справа дійсно була в характері, як він стверджував Елліоту, а можливо така життєва позиція у нього сформувалася лише завдяки мудрості дідуся Кенто. Існував і третій варіант, котрий полягав у тому, що Віктору Беннеру просто невимовно пощастило з первістком.

Взагалі дивлячись на Майкла та Елліота було важко повірити, що хлопці рідні брати, настільки вони були різними між собою і мова йшла не про зовнішність, бо ззовні вони були досить схожими. Обидва русоволосі і світлошкірі. Майкл мав зеленувато-сірі очі, а Елліот зеленувато-карі. Обидва були гарненькими малюками, стали милими хлопчиками і в майбутньому обіцяли перетворитися на доволі привабливих хлопців. Проте Елліот був занадто темпераментним, мав запальну та імпульсивну вдачу і завжди між спокійним вирішенням проблем та маханням кулаками, обирав друге. Що стосувалося Чада, то поки-що він залишався веселим та товариським хлопчиком, котрий міг знайти спільну мову з будь-ким. Але вплив таких різних старших братів мав неодмінно залишити на ньому свій відбиток і ніхто, навіть дідусь Кенто, не міг спрогнозувати, що з того вийде.

В той, на диво, сонячний осінній день хлопці вирішити поїхати до школи на велосипедах. Вирішив Майкл, а решта просто з ним погодились, проте не обійшлося без насмішок з боку Елліота. Коли Майкл почав доводити, що справа в одягові, котрий він пообіцяв батькові забрати з хімчистки, Елліот розсміявся.

— О, так! Та визнай, що просто не хочеш, аби ми з Фареллом знову перетнулися.

— А що сталося? — поцікавився Чад, сідлаючи свого двоколісного залізного коня.

— Нічого такого, — усміхнувся Елліот, скуйовдивши його волосся на маківці. — Вчора я мав надерти дупу одному придурку, а наш старший братик мені завадив.

— Змовкни! — Майкл гнівно глянув на нього, поправляючи волосся Чада. — Це було обов’язково казати? То може одразу вже батьку розповіси?

— Я нікому нічого не скажу, — з найсерйознішим видом запевнив Чад. — То ти застосував хоча б декілька прийомів?

— Ні, малий, — знову усміхнувся Елліот. — Я не встиг.

— От трясця, — Чад зітхнув.

— Ану припини! — розгнівано мовив Майкл. — Бо вимию рота з милом! Ти мене знаєш!

Чад винувато опустив голову, зиркаючи на Елліота, але помітивши його підбадьорливу усмішку й собі всміхнувся.

Майкл, котрий їхав дещо попереду озирнувся:

— Я все бачу!

Хлопці голосно розреготалися у відповідь і Майкл не втримавшись, нарешті теж усміхнувся.

З Пеггі Паркер зіткнулися випадково. Дівчинка йшла до бібліотеки, а Майкл якраз виходив з неї. Декілька секунд вони не могли розминутися, відчувши, що обоє з того ніяковіють. Вона мило всміхнулася, коли він врешті пропустив її в середину.

— Привіт, Майкле, — мовила.

— Привіт, Пеггі, — відповів з усмішкою.

— Як там у вас справи? — запитала вона, відчуваючи, що червоніє.

— Наче нічого, — Майкл зрозумів, що вона хоче щось йому сказати і спробував допомогти. — У Ела проблеми з англійською?

— Це не моя справа і я не повинна лізти, але мені шкода його, — Пеггі знітилася. — Я вважаю, що вона поводиться з ним несправедливо.

— Вона? — теж понизив голос Майкл.

— Міс Монро, — Пеггі роззирнулася, переконуючись, що їх ніхто не підслуховує. —  Думаю, просто має на нього зуб. Ел розумніший за більшість хлопців у класі і він точно може виконати ті завдання, які нам завдають, проте у них наче конфлікт. Протистояння, типу, хто кого. Розумієш?

— Здається, — Майкл кивнув. Він знав про важку вдачу вчительки англійської мови, хоча у нього самого з нею жодних проблем не було. Отже Елліот до категорії «улюбленців» не потрапив, а знаючи і його характер, Майкл вже не сумнівався, що у брата справжні проблеми.

— Сьогодні взагалі таке сталося! Міс Монро ледь не вигнала його з уроку…

Майкл аж подих затамував, слухаючи, що Пеггі скаже далі.

— Якби не Катажина, то думаю, Ела потягли б до директора і без виклику вашого батька вже б не обійшлося, — продовжила Пеггі.

— Катажина? — перепитав здивовано Майкл.

— Ну, новенька, котра у нас навчається з цього року. Вона — улюблениця міс Монро. Катажина сказала, що ручається за нього і допоможе йому підтягти англійську та виконати проект, котрий ми всі отримали, — пролунав дзвінок і Пеггі роззирнулася. — Мені йти треба.

— Так, звісно, — розсіяно кивнув Майкл. — Вибач, через мене ти так і не потрапила до бібліотеки.

— Нічого, на іншій перерві сходжу, — Пеггі побігла до потрібного класу.

Майкл теж поспішив на свій урок, але не міг зосередитися, бо думки його були лише про Елліота та те, що діялося у нього з вчителькою англійської мови. До того ж він уявлення не мав, як Елліот погодився на те, що Катажина має стати його, по суті, репетитором.

Модуль пролетів не помітно, під час короткої перерви, котра ділила його навпіл, Майкл навіть не вийшов у коридор. Він не хотів десь зустрітися з Елліотом, бо не був впевнений в тому, що стримається і не накричить на нього перед учнями.

По закінченні уроків Майкл забрав Чада і вони повільно поїхали в бік свого будинку.