Пролог

                                                                                           Богдану!

                  З любов’ю та вірою в те,

                                                                                                                що ти теж знайдеш свій

                                                                                                               шлях у житті…

Йому було лише десять, коли померла мама. Той день назавжди закарбувався в пам’яті, як Майкл не намагався стерти його.

Батько приїхав до школи і зайшов у клас просто посеред уроку англійської мови. Ще не розуміючи, що сталося, Майкл вже відчув — відбувається щось погане. Батько перемовлявся з вчителькою лише хвилину, а потім підійшов до його парти і простягнувши тремтячу долоню, попросив піти з ним. Вчителька співчутливо подала йому рюкзак, але Майкл того навіть не помітив.

Вони вийшли на шкільне подвір’я та присіли на одну з лав, що розташувалася вздовж широкої алеї. Виникла пауза, котра тягнулася якось аж надто довго для Майкла. Він все дивився на батька і намагався зрозуміти, що діється, а потім раптом запитав де мама. З батькових очей бризнули сльози. Тоді Майкл вперше в житті побачив, як батько плаче.

— Друже, я маю сказати тобі дещо, а ти, як справжній чоловік, вислухаєш мене і спробуєш зрозуміти, — такими були батькові слова.

А вдома на нього вже чекали двоє молодших братів, котрих треба було заспокоїти та підтримати. В ту мить Майкл чітко усвідомив, що дитинство закінчилося, обірвалося зі смертю матері, а він став головною опорою та  підтримкою не тільки для братів, але й для батька.

Життя змінилося. Все навкруги змінилося і стало іншим: похмурим, сірим, холодним і чужим. Майкл більше не сприймав сусідів, як привітних та гостинних, не сприймав друзів, як відданих та щирих, не сприймав рідню, як близьких та важливих. Не сприймав нікого, окрім дідуся Кенто. Колись давно той замінив їхній матері батька і хоча вона завжди знала, що Кенто лише вітчим, він був для неї ріднішим за всіх. Ту щиру любов Бет прищепила і своїм дітям, тому хлопчики, всі як один, обожнювали дідуся, а літні канікули, котрі проводили у старого японця, залишалися незабутніми.

Минав рік за роком і життя Майкла знову набуло барв, котрі поступово ставали все яскравішими. Йому виповнилося чотирнадцять, з’явилися нові інтереси та вподобання, нові друзі та нові вороги, але поряд завжди були його брати. Елліот був молодшим за Майкла лише на рік і мав доволі запальний та імпульсивний характер, а Чаду нещодавно виповнилося дев’ять і хлопчик був душею будь-якої компанії.

Здавалося, хлопці геть різні характером, але братерські почуття у них були розвинені надзвичайно сильно й це помічали геть усі. Певно дякувати за це в першу чергу вартувало саме Кенто. Старий кожні канікули навчав їх справжнім, східним бойовим мистецтвам, побудованим на глибокій філософії життя.

Батько був не те що проти такого літнього відпочинку, швидше не розумів і рахував марною тратою часу, але не забороняв. Думав, тими дурничками старий притупляє дитячий душевний біль від втрати матері. Кенто, натомість, не намагався нав’язати хлопчикам свої заняття, а лиш обережно відкривав для них загадковий світ східних бойових мистецтв, де розум завжди має бути в цілковитій гармонії з тілом та душею.

Для Чада ті заняття були захоплюючою грою, в котру старші брати радо погоджувалися з ним грати, для Елліота — цікавою розвагою та можливістю виділитися, а ось Майкл сприймав все досить серйозно. Для нього дідусеві заняття та довгі розмови були чимось настільки ж важливим, як кисень, котрим він дихав.

Лише в невеликому будиночку Кенто, котрий знаходився в лісистій місцині, хлопці відпочивали душею, зміцнювали тіло та вдосконалювали розум, відчуваючи себе особливими та несхожими на інших, а по приїзді додому той флер зникав, поступаючись місцем сірій буденності з масою проблем, котрі притаманні більшості школярів.

Елліот відставав по деяким предметам, Чад раптово почав вимагати забагато уваги як батька, так і братів, а сам Майкл відчував, що геть втрачає сили від тієї ваги, котра впала на його юні плечі.