Розділ перший, у якому ми знайомимося з головною героїнею

Розділ перший,

у якому ми знайомимося з головною героїнею

Хелло, піпл, давайте знайомитися! Мене звуть Майя, можна просто Майка. Тільки не треба одразу ж хихотіти й називати мене бджілкою Майєю, хоча талія у мене й справді осина. Мені чотирнадцять років, я симпатична блакитноока блондинка і ретельно слідкую за своєю зовнішністю. Це моя матуся так на мене вплинула, адже вона колишня модель. Власне кажучи, тому я й ніколи не мріяла стати моделлю, адже в цій професії багато що залежить від сліпого везіння. Ви би глянули на мою маму – така красуня, а скільки їй довелося пережити! Вона постійно шукала роботу, відвідувала кастинги, але їй не щастило. Переважно траплялися третьосортні покази мод у нічних клубах, робота на виставках чи презентаціях, дрібна й непрестижна реклама. Вона постійно недоїдала, сиділа на жорстких дієтах і врешті-решт захворіла на анорексію – професійну хворобу моделей. Що таке анорексія? Це коли ти настільки боїшся потовстішати, що … взагалі перестаєш їсти. Як розповідала моя матуся, вона ледь не померла. Добре, що вчасно схаменулася.

На одному з модних показів вона познайомилася з моїм батьком – він теж був моделлю. Чесно кажучи, батька я пам’ятаю не дуже добре, бо він прожив з нами недовго. Татусь теж був не дуже успішним – часто сидів без роботи, потім почав пити. Мама утримувала нашу сім’ю одна, а потім їй усе це набридло і вона вигнала батечка втришия. Але він не дуже сумував. Кажуть, знову добре влаштувався: знайшов собі багату наречену, яка його утримує. Ну й Бог із ним! Зараз ми живемо з мамою вдвох.  Вона давно вже залишила невдячну роботу моделі й відкрила невеличкий бутик модного одягу. В моді вона розбирається чудово, а крім того, має тонкий художній смак, тому справи у магазині йдуть непогано. Не розкошуємо, але на життя вистачає. Я вчуся у школі, маю багато друзів, причому не лише у Фейсбук, а й у реальності! Це велика різниця, погодьтеся. Зустрічаюся з однокласником Максимом і … мрію про красиве життя. Так, я не мрію ні про що конкретне – як я вже казала, мені зовсім не хочеться бути моделлю, до кар’єри актриси, співачки чи ще чогось подібного я також байдужа. Хочеться просто насолоджуватися життям – носити гарний одяг, відвідувати модні кафе й дискотеки і мандрувати світом. Ось така я – точніше була такою до тих пір, поки зі мною не сталася дивовижна, неймовірна історія, про яку я й хочу вам розповісти.

Розділ другий,

у якому Майка нафарбувала губи незвичайною помадою, і що з цього вийшло

            Почалася ця фантастична історія одного похмурого дощового дня, коли з самого ранку все йшло не так, як слід. Спочатку в мене закінчився шампунь і я помила голову маминим – вона користується засобом для фарбованого волосся з ефектом суперблиску. Від нього моє волосся чомусь почало нагадувати клоччя, яким користуються будівельники. З такою зачіскою цілком можна влаштовуватися на роботу в будівельну бригаду, але йти у клас, де крім тебе вчаться ще двадцять п’ять насмішкуватих однокласників, досить складно. Проте я не вмію довго сумувати – з деякими зусиллями розчесала своє «клоччя» і пов’язала модну бандану. Поснідала, а коли мила посуд, зламала ніготь! Ну це ж треба – тільки вчора зробила манікюр у салоні в маминої подруги Алли – вона теж колишня модель, але про неї я розкажу якось іншим разом. Парасольку я, звичайно ж, забула, поки чекала маршрутку, змокла, змерзла і до школи приїхала у геть зіпсованому настрої. На перший урок запізнилася, і гнівне зауваження Гексани Пропанівни (це ми так називаємо нашу хімічку Оксану Степанівну) теж не додало мені драйву. Ледь відсиділа нудні уроки, вийшла зі школи й полегшено зітхнула. Ну нарешті, тепер можна відпочити, зараз підемо з Максом кудись прогулятися. Та й дощ уже закінчився, на небі привітно сяяло сонечко. Аж тут пронизливо задзвонив мій мобільний. «Доню, – заговорила трубка схвильованим маминим голосом, – У нашої продавщиці захворіла дитина, а в мене невідкладні справи. Чи не могла би ти трохи попрацювати в магазині? Ти ж розумієш, магазин – це наші гроші!» Я розсердилася і хотіла було відповісти, що потрібно взяти іншого продавця, у якого немає вічно хворих дітей, а не експлуатувати рідну доньку, але ж магазин – це справді наші гроші. Немає виручки – немає на що купити їжу, одяг… Тому я зітхнула й пробурмотіла «о’кей». Вірний друг Макс мужньо хотів іти зі мною в магазин, щоб хоч чимось допомогти, але мені здалося, що це погана ідея. Ну що хлопець розуміє у модному жіночому одязі? Якби я знала, що мене чекає у нашому бутику, то взяла би з собою не тільки Максима, а й ще двох-трьох друзів. Але я ні про що не здогадувалася і пішла туди зовсім одна. І сталося те, що сталося…

Я дуже люблю наш магазин. Він зовсім невеликий, але розкішний. Високі манекени в елегантних сукнях, вишукано оформлена вітрина, полиці й вішаки з модним одягом, туфельки, сумочки, рукавички … Особливо мені подобалася  яскраво-червона вечірня сукня – зверху вузька, а знизу прикрашена розкішними напівпрозорими воланами. Скільки разів я нею милувалася, затамувавши подих! Моє серце стискалося, коли диво-сукнею цікавилася чергова багата клієнтка – я боялася, що цей шедевр куплять і я не побачу його вже ніколи. Багато разів я просила маму приміряти сукню, але вона не дозволяла – сукня коштувала дуже дорого і мама боялася, щоб я ненароком не зіпсувала її.

А тепер я у бутику одна. Такої нагоди у мене більше не буде! І я рішуче почала знімати червону сукню з манекена. Ось уже тонка тканина легенько стягує фігуру, немов рукавичка. Я критично глянула на себе у дзеркало примірочної. До такої сукні потрібен яскравий макіяж, до мого блідого не нафарбованого обличчя вона не пасує. І мій рожевий фруктовий блиск для губ ситуацію не врятує. Я озирнулася й підійшла до маленького столика, на якому стояла ваза з квітами і лежали розкидані модні журнали. Між ними тьмяно виблискував якийсь довгастий предмет. Помада! Я гарячково відкрила тюбик. Нічого собі, такого мені ще не доводилося  бачити! Стовпчик помади виблискував і переливався різними відтінками – ставав то криваво-червоним, то яскраво-рожевим, а раптом починав сяяти, неначе дорогоцінний камінь. Мої руки самі піднесли диво-помаду до губів, і я почала натхненно робити макіяж. Не встигла дофарбувати губи, як відчула, що зі мною коїться щось не те. Я стала неначе невагомою і мене кудись ніс швидкий потік повітря. Навколо мене вже не було нашого бутика, натомість я летіла високо в небі й піді мною пропливали вогні рідного міста. Я хотіла кричати, кликати на допомогу, але відчула, що клята помада склеїла губи. Мене охопив невимовний жах і я втратила свідомість. Прокинулася від легенького поштовху, розплющила очі й побачила, що лежу на широкому лузі з … рожевою травою, помережаною різнобарвними квітами. Деякі з квітів блищали, неначе скляні. Наді мною чисте ніжно-рожеве небо з білосніжними хмарками й гаряче яскраво-рожеве сонце. Я сильно ущипнула себе за руку, скрикнула від болю й переконалася, що не сплю. Наркотиків та інших речовин, які викликають «глюки», я не вживаю, а отже, це не видіння. Що ж зі мною сталося і – найголовніше – де я?