Глава 9. Різнобічні версії

Мої батьки завжди були для мене взірцем взаєморозуміння, любові, ніжності. Я росла, оточена тишею і турботою. Мене з дитинства вчили, що в будь-якій ситуації можна домовитися, а не кричати або закочувати істерику.

Мама була співачкою. І якщо в молодості вона давала концерти, з якими неодноразово виїжджала за кордон, то зараз займалася приватною практикою. Декілька учнів із заможних родин допомагали їй не відчувати себе залежною, забезпечували достатньою кількістю коштів для особистих потреб, але основний дохід сім'ї припадав на татову частку.

Батько – високий, ставний чоловік. І не скажеш, що йому майже шістдесят. Він все життя, скільки я сеье пам'ятаю, займався спортом, стежив за собою. Мені завжди хотілося сказати: «Мій батько спадковий військовий...», настільки у ньому відповідали цьому образу і постава, і голос, і образ мислення. Але до військової справи він відношення не мав, а професія його була наймирнішою: головний інженер на суднобудівному заводі. Часто виїжджав за кордон на різні промислові підприємства для обміну досвідом. Правда, коли махина «Радянський Союз» розвалилася, на заводі мій батько залишався недовго. Він зайнявся торгівлею. Їздив до Польщі та Німеччини, звідти привозив комп'ютери, і собі щось віз звідти, проте мене у ці справи не посвячували. Вже бувши дорослою, я питала у нього, що це було, але він відповідав дуже туманно: «Будь-яку всячину...»

У мого батька було море зв'язків. Я й гадки не мала, де і як він знайомився з потрібними людьми, але, завдяки цьому вмінню, він непогано піднявся й утримував сім'ю на належному рівні. Зрозуміло, і те, що ми з Костею змогли відкрити тенісний клуб, не обійшлося без втручання з його боку. Удвох ми б навряд чи домоглися таких результатів. Тато завжди підтримував мене.

Щойно товстун оголосив звинувачення, я зрозуміла, що повідомляти треба батькові. Викрадач неабияк настрашив мене, що Паші дзвонити не можна, а більше мені звернутися не було до кого.

Треба сказати, що мої зауваження, які дописала у протоколі, допомогли: мене погодували. Не бозна-чим, але все ж. Поцікавилися, чи не треба мені привести себе в порядок.

– Треба! – скрикнула я. – Звісно, треба! Ви понад сім годин мене під замком тримаєте!

Зрозуміло, душа і гарячої води мені не надали, але і кранчік з холодною після спекотної камери пішов на ура!

З університетського курсу правознавства я знала, що то, як вони до мене ставляться, неправомірно. Але з камери нічого не могла добитися. Всі мої запитання або прохання ігнорувалися. Мені так і не відповіли, вдалося зв'язатися з батьком чи ні, коли прибуде адвокат. А вже те, що в кімнаті, в якій мене тримають, жахливо душно, і поготів нікого не цікавило.

Єдине, чого у мене було вдосталь, так це часу на роздуми.

Ймовірно, ті, хто за нами полює, не знають, хто спадкоємець. Флес прийшов до Паші, але не зміг переконати його кудись поїхати. Переслідувачі не знали, що Паша відмовився, і очікували в готелі появи наступника. Мене, порахувавши спадкоємицею, спробували вбити, але пан Флес порушив ці плани. Тут, звичайно, ще питання, навіщо він прикривав мене? Найпростіше було б якраз навпаки… адже пан Флес точно знав, хто спадкоємець! А так і платити не треба, готовий удівець… на ці питання я не мала відповіді.

Після невдалого вбивства за нами встановили стеження. Спробували знайти документи, які я винесла з номера, а при першій зручній нагоді підлаштували аварію. А що? Обидва в машині, і неважливо, кого треба. Обидва і загинуть.

Незрозуміло інше. Перші дні після вбивства Флеса я моталася містом і на корті годинами стирчала. Роздолля для снайпера! Ніяка удача не врятувала б.

Все це більш-менш схоже на версію. Ось тільки охоронець звідки взявся? Хто міг його надіслати? Надіслати до мене, вказавши ім'я, прізвище, місце роботи? Логіка підказувала, що про Пашу мусили турбуватися. Я зайва. І тут інакше, ніж відвернути увагу, в голову нічого не йшло. А ще я не могла зрозуміти, чому ж охоронець раптом кинув мене на сваволю? Якщо обманював і працював на тих, хто полює на нас, чому не вбив? Хіба що переплутав, кого охороняти мусить? Так теж мало на правду схоже. У нас з Пашею прізвища різні, як тут переплутаєш?

Втішало лише одне – навряд чи тут мене дістануть вбивці. Все-таки під охороною правоохоронців перебуваю! Що не кажи, а у версію «термінатор», де крутий Шварцнейгер розгромив відділок, я не надто вірила. А чи не цього домагався мій викрадач?! Сховати мене в буцегарні, на невідомій маленькій станції… Раптом він же і приплатив товстунові за безглузде звинувачення? А провіднику поїзда за історію з родиною, яка їхала в тому ж купе. Все можливо. Я не бачила, на кого саме були оформленні квитки. Зрозуміло ж, що не на справжнє ім’я Майї Крилової, тож по-любому виходило, що зайцем їду. А скільки разів я їздила в поїздах, жодного разу перевірки документів не було! З того охоронця станеться запроторити мене якомога далі, оскільки вистачило розуму в багажник сунути!

При думці про викрадача, про те, що всю цю маячню саме він вигадав, мене знову і знову розбирала злість. Якщо дізнаюся, що затримання його рук справа – приб'ю! Приб'ю першим, що трапиться під руку! І скажу, що так і було! А то розумник знайшовся! Вирішив він питання!

Я схопилася з лавки та почала ходити кімнатою. Три кроки з кутку у куток по діагоналі, по ширині лише два виходить і на стіну натикаєшся. Згадає хтось про мене сьогодні чи ні?! Час до вечора наближається.

Я в чергове затарабанила у двері.