Розділ 44. Тривога в серцях чи торг не доречний.

Кочаги стрибали довкола невеликими групами, намагаючись наздогнати свою жертву. Від хвилювання і переживання у мене тремтіли ноги та руки, але я вірила словам свого чоловіка. Здається, цих буйних коней охопив мисливський азарт, і вони вже нічого в цьому житті не сприймали окрім своєї жертви.

Ейрік же, схопив маленьке лоша собі на плечі й бігав навколо стовбурів дерев колами, попередньо посадивши мене на одну з гілок. Як він сказав: «це єдиний спосіб отримати подібного коня». Оскільки в неволі ці жеребці, що поважають себе, не бажають розмножуватися.

Тільки шлях диких тварин не був усіяний квітами. Одна група за іншою сходила з дистанції. Чи то провідник втрачав мету, чи гострі гілки, що лежали впоперек, заважали їм - не зрозуміло. Може тому, що їхня мета періодично їх лякала, вискакуючи на них зі скуйовдженим волоссям. Та й сили вже кінчалися.

Через кілька годин я захоплювалася Ейріком. Як він спритно повів і розгубив у лісовій гущавині весь табун з приблизно тридцяти особин. Тихцем їх обійшов і перев'язавши морду малюкові, щоб він не зміг покликати маму закинув його у вириту раніше яму в землі. Після ретельного прикриття гілками, він піднявся до мене сідаючи на сусідню гілку.

- Ти такий...- не могла приховати свого захвату.

А ще задумалася над останнім словом, ніяк не могла його підібрати.

- Неперевершений! - Раптом вигукнула, намагаючись дотягнутися до його злегка колючої щоки для поцілунку.

- Ще один! Роки вже не ті... - видихнув чоловік.

- Може достатньо одного? - Стурбовано перепитала.

Адже великі жеребці, з могутніми копитами та великими зубами. Могли його легко затоптати на смерть.

- Тобі теж потрібний кінь. І я вже помітив одну гніду красуню.

- Я їздитиму з тобою.

Не хотіла здаватися.

- Я так переживала.

На мої слова Ейрік тільки засміявся притягуючи до себе на гілку й одразу повернув назад. Хрускіт під ним, повідомив що гілка пошкоджена і він поспішив злізти.

- Ми тут до ночі? - Скрикнула, злазячи за ним.

Він тільки кивнув погоджуючись і притягнув мене у свої міцні обійми. Через деякий час ми повернулися до лісового будиночка. Але Ейрік майже одразу пішов.

Аби с коротати час, я зібрала своє рукоділля і попрямувала до Мілени. Але до селища так і не дійшла.

Приблизно на півдорозі до селища, прямісінько посередині дороги сидів чоловік. Трохи віддалік, праворуч від дороги, розклали табір ще кілька чоловіків. Але вони не намагалися наблизитись до мене. А цей темноволосий тип з жахітливим в шрамах обличчям просто сидів посередині дороги сковуючи мене своїм пронизливим поглядом.

Спробувала обійти, але чоловік різко схопився на ноги і я сахнулася під пильним поглядом світлих очей. Коли він схопив мене за руку, я різко здригнулася і вже відкрила рота, щоб скрикнути. Але чоловік притулив палець до губ запропонувавши мовчати, і помахом руки запросив до табору.

Кілька лежаків з пледів, два стволи дерева, що лежать на землі, і невелике вогнище. Повідомляли, що чоловіки тут перебували тривалий час.

- Ви хто? І відпустіть мене негайно! - Обурливо вигукнула, намагаючись, звільнити свою кисть з його міцної хватки.

- Пані, вам, краще сісти з нами поряд. Та побалакати.

Грізний рик не віщував нічого доброго і я подумки підраховувала кількість минулих днів з моменту нашого з Ейріком весілля.

- Тиждень! - Вигукнула я. - Ви тут чекаєте цілий тиждень?

- Змінюємо один одного в очікуванні моменту, коли нарешті зможемо переговорити з вами наодинці. - Спокійніше відповів чоловік, підтверджуючи мої слова.

- Ви не можете мені зашкодити! Ейрік не простить вам цього. Особливо, якщо я втрачу дитину!

Від спрямованих сердитих чоловічих поглядів по тілу пробіг холодок.

- Подивися на мене, дівчинко. Невже я схожий на того, хто посміє нашкодити тобі чи спадкоємцю племені?

Уважно оглянувши його з ніг до голови, я таки відповіла:

- Звідки мені знати? Зі скелі мене вже штовхали. І мого чоловіка намагалися вбити. Найкраще триматися від вас якомога далі! - Прийшла я до розумних висновків.

- І подобається тобі таке життя, дівчинко? - Поцікавився він.

- Подобається.

Мене відразу окинули не довірливим поглядом і я спробувала позадкувати назад кидаючи на землю кошик. Але чоловік глянув на мене з образою, ніби я забрала в нього щось важливе.

- Тут ми лише вдвох і нам добре. Немає зневажливих поглядів, і ніхто не скаже поганого слова! - Намагалася виправдатися, сама не розуміючи навіщо.

- Вам більше ніхто не нашкодить. Пану пора повертатися в фортецю. - Наводив свої аргументи чоловік.

- Він до вас їздить. - Не поступалася я.

- У тебе вистачило мужності піти проти всього племені і я мушу спитати тебе. Чи хочеш ти все змінити?

Облизавши пересохлі губи, я все ще намагалася вирвати свою кисть з його сильної долоні. Він не стискав до болю, навпаки, тримав дуже ніжно. Становище здавалося безвихідним, але тут мене осяяла блискуча думка.

- Ні. Не хочу! Мені подобається так жити. Я посадила грядку, урожай буде добрим. Ейрік уловив сьогодні жеребця. У селі я дізналася про фазанів. Згодом зведемо новий будинок. Побудуємо стайню. Зробимо теплицю. - Почала я перераховувати. - У нас навіть серед зими буде свіжий урожай. Навіщо щось змінювати?

З веселим поглядом, я подивилася в його ніжно-блакитні очі.

- Мілена показала мені як плести плед. Весною на овечку обміняємо, на ярмарку. Качечку собі хочу і вовченя.

Продовжувала мрійливо міркувати у слух.

- Чи це не щастя? - Поцікавилася у чоловіка, який від чогось сильно зажурився.

Хвилювання їх я розумію, але заради їхніх бажань свою маленьку утопію мені втрачати не хотілося.

- Я щаслива і думаю Ейрік також щасливий. А якщо ні, то хай сам скаже про це.

- Ти, не така, як мала бути. - З докором у голосі почав стверджувати чоловік.