Розділ 43. Страх породжує силу.

Не бажаючи розбудити, Ейрік обережно провів кінчиками пальців по моїй щоці й другою рукою ніжно погладив животик. Після чого квапливо залишив будинок. Ось уже три тижні ми мешкаємо тут, у лісі, і я ні в чому не відчуваю потреби.

Поруч біля стіни вмістили дерев'яну балію для води й ми вечорами з Ейріком разом наповнюємо її теплою водою. Після загального купання бризки долітають навіть до ліжка. Перед сном він сам витягає її у двір, виливаючи мильну воду в канаву.

Згадуючи з посмішкою попередні дні, я піднялася, щоб вмитися. Одягнулася, діставши сукню з одного, з приставлених скриньок до стіни. Розчесавшись кістяним гребенем, зав'язала волосся на потилиці однією з оксамитових стрічок, зробивши високий хвіст. І сиділа милуючись на себе в маленьке золоте люстерко. Після чого нарешті взялася за приготування сніданку.

З вулиці почали доноситися удари сокири по дереву. І дуже скоро вхідні двері знову тихо грюкнули.

- Як почуваєшся? - Стурбовано запитав Ейрік.

Я тільки засяяла посмішкою, відповівши:

- Почуваю себе чудово.

На доказ своїх слів, я граційно покрутилася навколо своєї осі й підхопивши краї сукні присіла в жартівливому поклоні, відкриваючи сильніше декольте перед його поглядом.

Тихий рик та моя провокація вдалася. Чоловік кинув свою поклажу просто під ноги та рушив до мене, миттю припадаючи в поцілунку до губ і погладжуючи ніжно животик.

- Як на мене, час снідати!

Нагадала йому, коли його поцілунки стали опускатися дедалі нижче до грудей. А дотики стали наполегливішими.

- Сніданок? - Хриплим голосом перепитав.

Повільно опустивши мене на підлогу, він з цікавістю поглядав на стіл. Де над їжею підіймалася пара. А мої ноги й руки ще до ладу не слухалися після його дотиків. Тому в цю хвилину він притримував мене за талію, чекаючи моменту коли я прийду до тями. За ці три тижні часу, у мене склалося враження, що Ейрік вміє читати думки.

Прийшовши до подібної думки, раптом справді саме так. Я поспішила залишити легкий поцілунок на його гладко виголеній щоці й прихопивши кошик з рукоділлям попрямувала у двір.

Намагаючись розібрати, що змінилося. Не одразу зрозуміла про навколишню небезпеку. За низеньким рівним парканом, височіли сотні чоловіків, що стояли поруч зі своїми кіньми.

Поступивши назад, миттю повернулася до будівлі. І зі схвильованим виглядом поглядала на чоловіка, що закочував в задоволенні очі від приймання їжі.

Не стримавшись, нервово засміялася і знову визирнула надвір. Видіння нікуди не поділося. Тому вирішила звернутися до коханого:

- Ейріку, ми сьогодні домовлялися з шановною Міленою та Лайлою зустрітися і разом нав'язати нових мережив.

- Молодці. Іди, - з посмішкою відповів він.

Від такої відповіді мені стало трохи ніяково. Злегка розсердившись, вирішила висловити свою думку:

- Але мені страшно! Ти не міг би супроводити мене до поселення?

- Із задоволенням, тільки покінчу з їжею.

Ерік продовжив повільно пережовувати їжу. За цей проміжок часу я встигла зібрати всі кинуті на підлогу дрова. Спорудити з них пірамідку біля печі й взятися за одну з принесених ним раніше шкір тварин.

Розглядаючи шкіру бурого ведмедя, я пройшла легким швом по краю. Споруджуючи для Ейріка певну подобу чоловічого кейпу. Змірявши поглядом чоловіка, що обернувся в цей момент до мене. Він з зацікавленістю поглянув на поки що не готовий предмет одягу. Не роздумуючи, рушила до нього з чітким наміром «поміряти» на нього це хутряне пальто.

Судячи з його посмішки, зроблена мною річ припала йому до душі.

- Ходімо! - Вигукнув він, підхоплюючи мене на руки.

- Кошик, - нагадала.

Коли він зі спритністю підхопив і його, дбайливо помістивши на мої коліна. Я усвідомила, що шви будь-якої миті могли на ньому розійтися. А гострі голки з обох боків так і стирчать врізаючись йому під шкіру.

- Ейрік, постривай. Річ ще не готова!

Але він мене вже не слухав. З веселістю на обличчі цей патлатий мускулистий велетень продовжив крокувати на зустріч до групи чоловіків.

Притискаючись від страху до його грудей, буквально шкірою відчувала небезпеку що виходила від натовпу, що зібрався навкруги.

Кожен чоловік, що стояв за межами двору, пропалював мене лютим злим поглядом. Який буквально казав: не підходь «придушу».

Прикривши очі від паніки, я сховала обличчя в грудях Ейріка. І схопившись однією рукою за його плече, другою за кошик. Сподівалася, що ці грізні варвари нас не порвуть на шматки.

Навколо чулося хрускіт, тріск і шелест гілок. Немов по окрузі в лісі бродила череда буйволів. Але на моє велике полегшення ні пихкання, ні гарчання і жодного слова не було чутно.

Щоб переконатися, що ми прямуємо саме в правильному напрямку, я розплющила очі та озирнулася на всі боки. З обох боків від стежки все ще були видні грізні чоловічі обличчя. Кожен із них намагався пропалити в мені дірку, більш докладно розглядаючи моє тіло. Тепер уже було зрозуміло, що зібралося не понад сотня і навіть більш ніж тисяча осіб.

Від нової хвилі страху, що накочувалася я сильніше обняла Ейріка і притулилася до нього всім тілом.

Ніжно погладжуючи мене по спині, він намагався заспокоїти. Але як тут заспокоїшся? Коли буквально цегляні пики, всі бажають твоєї смерті.

- Залиш. Вже прийшли, - невдоволено прокректала староста поселення.

- Ну, Ба. - Заскиглив цей велетень, майже втричі більший за саму Мілену. Якщо не більше.

- Їй ще переодягатися, а тобі сплести їй вінок! - Вибухнула сердитою тирадою стара жінка.

- Я? - Скрикнувши, я з німим запитанням оглядала навкруги десяток знайомих мені дівчат.

З усіх хто був присутній, тут знаходилися лише мешканки поселення та Лайла. Декілька чоловіків стояло віддалік, як я зрозуміла, це чоловіки деяких місцевих жінок. З десяток дітлахів зібралися в натовп, дивлячись із захопленням на Ейріка.

До ноги хтось легенько доторкнувся й опустивши погляд до землі, помітила чорну пантеру. У її зубах була тканина з найтоншого білого шовку. А на голові у кішки було видно зелене листя з лісових диких рослин.