Розділ 42. Любов до жінки робить чоловіка сильнішим.

Ейрік.

Залишивши Альтер, направляв коня в близькі для душі краї. Як я не противився, але за мною ув'язався Ерн та Джеральд, а ще кілька десятків хлопців.

Спрямовуючи коня вперед, я постійно озирався назад і хмурив брови в невдоволенні. Роздумуючи про те, що перш ніж крутий схил приховає замок, потрібно відірватися від цієї компанії.

- Ейрік, навіщо ти так? Ми ж просто хвилюємося про твою безпеку.

Пробурчав з образою в голосі Ерн. Очевидно, і він помітив, що мені їхня компанія неприємна.

- Я хочу спокійно прожити відміряні мені роки разом зі своєю коханою жінкою. - Відповів товаришеві.

- Проживете та дітей народите.

- Справа не в цьому, ти не розумієш... - обурливо хитнув йому головою. - Шаманка дала мені слушну пораду. В якій говорилося, що якщо я забажаю дітей. Мені варто триматися від вас усіх якомога далі! Не виключено, що моя жінка вже носить під серцем дитину. Так що повертайтеся в Альтер і живіть там із миром. - Мій рик рознісся по всій окрузі і я пришпорив коня, об'їжджаючи скелю.

Зробивши обманний маневр, одразу зіскочив із сідла. І нагородивши коня сильним ляпасом по крупу, відкотився до найближчих кущів.

Було весело спостерігати за тим, як миготять підкови коней. Мої люди йшли вперед, переслідуючи мого коня. А я перечекавши ще деякий час повільно покинув свою схованку.

- Що ж, пане, зізнаюся, що ви мене здивували.

- Гаразд, поїхали. - Погодився я з усмішкою.

Хмикнувши, він допоміг мені вилізти на свого коня і чемно посунувся назад, надавши мені сідло.

Через деякий час я вже входив до будинку родички.

- Ба, - привітав жінку яку шанував найбільше у світі.

- Хіба так звертається пан до своєї вірної підданої? - Запитала вона сухо, помішуючи якесь варево в казані.

- Ну, Ба. - Застогнав я маленьким хлопчиком.

- Чого гостя тримаєш на вулиці? Клич до будинку! Вечеря скоро буде готова.

Хмикаючи старенька мовчки чекала поки я покличу до приміщення Джеральда, після чого почала накривати на стіл.

- Як поживає твоя жінка? - Стримано промовила вона стискаючи до білизни й без того побілілі від старості губи.

- Натерпілася вона від наших. Зараз, напевно, Уна вже на шляху до свого замку.

- Жаль, вона молода і здається здоровою. Я сподівалася, що вона потішить тебе багатьма синами.

- Я теж сподіваюся, що ще порадує. - З видихом, глянув з благанням на жінку, яка заміняла мені матір.

- Говори. - Тяжко зітхнувши, вона присіла поряд зі мною за стіл.

- Вона була слухняною і такою ніжною.

Від спогадів, що нахлинули, мої губи накрила посмішка.

- Мені здавалося, що я найщасливіший чоловік, коли вона пестила мене у відповідь на мої дотики.

- Тоді чому відпустив? - Невдоволено прокректала бабуся Мілена.

- Я не відпускав ... - від спогадів по тілу все ще проходило тремтіння.

- Втекла? - Сердито зашипіла бабуся.

- Вона рятувала своє життя та можливо життя моїх дітей.

З сумом опустив погляд на товстий дерев'яний стіл, після чого люто вдарив стискаючи міцніше кулак і по ньому пішла тріщина.

- Я так і думала. Розумніше тобі оселиться зі своєю жінкою тут. На моїй території її ніхто не скривдить. З місцевими дівчатами ми навчимо твою жінку смачно готувати та ще деяким премудростям.

Сивочола Мілена з радістю на обличчі озиралася на всі боки. Її погляд ковзнув до затемненого кута, зупинившись там, розглядаючи ткацький верстат для створення теплих пледів. Який складався з трьох дощок з'єднаних міцними нитками та приставленою до них низенькою лавою для зручності в роботі.

- Вона приголомшливо готує, а ще голова майстринь до моєї Уни напросилася в учениці! - Похвалився я родичці.

- Жінка створена для тебе! - Схвально кивнула поклавши на мій великий кулак свої маленькі кістляві долоні.

Я тільки кивнув і в сумній усмішці розтяг губи.

- Тоді чого ж ти чекаєш?

- Завтра вирушу в дорогу. Хотів тебе спочатку попередити, що ми знову оселимося в лісовому будиночку. Поблизу твого поселення.

З кивком вона відповіла:

- Вперше ти не питав мого дозволу.

- Я не думав, що вона буде неслухняною. Хотів одразу відвезти її до Альтеру.

- Кожна жінка, яка поважає себе, захищатиметься. Не дивно, що вона чинила опір тобі. Як же вона могла відразу покохати тебе, якщо ти позбавив її домівки та зробив своєю не запитавши.

Якось підкріпившись, я намагався не хвилюватися за Уну. У горло практично нічого не лізло, а хвилювання з кожною хвилиною наростало.

Серед ночі схопившись з ліжка, заходився ходити по кімнаті. Нервуючи наблизився до вікна, зачинене віконницями. Відчиняючи його, я з насолодою вдихнув свіже нічне повітря.

Яскравий Місяць на темному небі здавався сріблистим. А маленькі вогники навколо нього нагадали мені про перли, якими я планував обдарувати свою жінку в день, коли вона подарує мені дитину.

Думки постійно несли мене до коханої. Вдивляючись у небесне світило, я вірив, що цю яскравість у цей момент бачить і моя кохана. Чи думає вона про мене? Чи нудьгує? Чи гнівається за те, що не зміг вберегти? Навіть якщо так, я знову завоюю її серце. І вона знову буде лагідною зі мною як раніше.

Обов'язком і зобов'язанням жінки нашого племені було здаватися і поступатися владі чоловіка. Чоловік же своєю чергою повинен замислюватися про всі потреби та бажання своєї жінки. У тому числі загальні фізичні потреби.

Те, що Уна повною мірою задовольняла всі мої потреби, я вкотре переконався, що сам був поганим чоловіком для неї.

Переконуючи себе, що ще не все втрачено, продовжував ходити по кімнаті. Втішивши своє серце й підбадьорившись, остаточно вирішив, що зроблю для неї все щоб вона була щасливою. Дивно, але ця думка принесла із собою радість та заспокоєння.

Не чекаючи світанку, я осідлав жеребця прямуючи у бік Бреннада. Незабаром усвідомив, що Джеральд слідує за мною не відстаючи.