Розділ 37. Крик про зраду.

- Втекти з фортеці! Подумати лише. - Було чутно за дверима приглушений чоловічий голос.

Завмерши на порозі перед головним будинком, я здригнулася всім тілом. Бувши всього за крок від дверей, прислухалася, намагаючись не думати, що за моєю спиною зараз перебуває Дагна. Дівчина, яка так люто мене ненавидить, що навіть зважилася на такий вчинок, як моє вбивство.

- Ми повинні позбутися дівчинки негайно! - Повторив пристаркуватий чоловічий голос. - Вона принесе багато крові та голоду на наші землі.

Повернувшись до рудоволосої жінки, я зустріла її зляканий погляд.

- В тому то й справа! Ви всі чули пророкування Хараби. Ми маємо негайно позбутися цієї дівки. Де там твоя сестра Гуннар?

- Скоро притягне цю підстилку і ми швидко позбудемося напасті.

- Де вождь? - Втрутився хрипкий розсерджений жіночий голос.

- Він зовсім збожеволів, - кашлянувши відповів зовсім старечий голос чоловіка. - Ми вирішили відправити його очищатися від чар цієї чаклунки.

- Вона не може ... бути ... - голосно зойкнула Лайла.

- Ще як може. Вбити чужинку!

- Вбити, убити, убити! - Твердили десятки голосів з оселі.

Судячи з усього, кімната біля входу була переповнена людьми. Від чого по моєму тілу пройшла велике тремтіння. Відходячи від ступнів, воно зупинилося на якийсь час у колінах, змусивши мене похитнутися і пройшовши через спину засіло в долонях.

- Тихше, - попередила Дагна трохи потягнувши мене на себе.

Намагаючись ступати безшумно, ми повільно відходили від прочинених дверей. Неквапом наближаючись до стаєнь, ступали в повній тиші. Рука рудоволосої дівчини вже лягла на ручку дверей, і я зупинила її дотиком до плеча.

- Ти навіщо мені допомагаєш?

На мою думку, куди найкращим варіантом для неї. Це було віддати мене їм, щоб вбили.

- Я заборгувала тобі. І зараз віддаю тобі борг. - Відповіла вона, рішуче штовхаючи величезні дверцята всередину.

У приміщенні був чоловік і він з подивом підняв брови побачивши нас на порозі стайні.

- Дрейне, пан наказав нам примиритися. Гадаю що найкраще місце для розмов це долина. - Зовсім не зніяковівши збрехала дівчина.

Чоловік із розумінням кивнув.

- Нам найшвидших коней! - Додала вона.

Він тільки здивовано скосив погляд на згорток у моїх руках.

- Це для пікніка! - Вимовила я, миттєво вмикаючись у гру. - Перекусимо там, та поговоримо.

З кивком він попрямував сідлати коней.

Якийсь час зачекавши, я почала сильно нервувати. А якщо я не вмію їздити верхи? У минулому житті всього-то разок бачила стару шкапу у дідка в селі й то здалеку.

Коли чоловік підвів до нас високих, з потужною грудиною двох жеребців гнідого забарвлення. Я зовсім розгубила всю свою сміливість і позадкувала до дверей.

- Якщо вона впаде, Ейрік з тебе шкуру здере! - Хмикнув конюх поглядаючи в мій бік.

- Вона впорається! - Впевнено промовила Дагна. - Або помре.

Тихо прошепотіла мені, наближаючись до одного з високих красенів жеребців.

- Допоможи їй залізти у сідло.

Темноволосий бородач кивнув їй у згоді, після чого повільно наблизився до мене. Один ривок і моргнув, я опинилась у сідлі. Раніше мене садили перед сідлом, сідаючи позаду. Зараз же, чітко відчула щось рідне з дотиком моєї дупці та м'якою твердуватою шкірою. Мій вузлик, прив'язали до сідла ззаду, і я незабаром зовсім розслабилася.

- До обіду повертайтеся, а то Торбранд занервує. - Промимрив чоловік нагородивши нас на прощання швидким помахом руки.

- Ага, - закивала згодившись з ним дівчина.

Цокнувши язиком об небо, вона вдарила п'ятами об боки свого коня і натягнувши віжки направила тварину до виходу.

Повторюючи її дії. Здивовано помітила, що тіло саме знає як спрямовувати коня.

Незабаром ми повільним галопом, щоб не привертати зайвої уваги, виїхали через ворота фортеці. Де над брамою вже сидів великий птах шаманки.

- Традо емарго! - Закричав білий орел, який раніше мені здавався попелястим.

З його пір'я виходив дивний білий дим, що спускаючись до землі, перетворювався на туман.

- Традо, традо, традо - емарго! - Повторив високо над нами птаха. А я чітко почула його слова, розуміючи їх.

Він кричав:

- Зрадники загинуть! Зрадники, зрадники, зрадники – загинуть.

- Етхо зар.- «Надія йде».- Ваа, сітхо, етхо сітхоо.- «Ваа, врятує, надія врятується».

- Замовкни! - Процідила крізь зуби Дагна. - Ти нас видаси, дурна пташка!

- Він нас врятує. - Посміхаючись, я зупинила голосіння дівчини.

- З відки тобі знати? Ти не з наших країв! - Спробувала мені огризнутися.

- Його звати Ваа, і він нам допоможе. - Спокійно промовила вдивляючись у небесну височінь.

- Гукка, гукка! - Продовжувала верещати в небі пташка, ширячи за нашими спинами.

- Дурні, дурні. - Повторила я за ним.

- Ваа, сітхо уба!

- Ваа, врятує вбиваючи! - Почала тихо бурмотіти переклад в голос.

- Я їду з тобою! - Категорично відповіла Дагна, щось для себе вирішивши.

- А куди ми прямуємо? - Вирішила у неї поцікавитися.

- Як куди? У твої володіння. - Зі смішком додала дівчина.

- Я не знаю, де вони, - впалим голосом пробурмотіла.

Ми їхали вперед, поступово збільшуючи швидкість. Великого орла вже не було видно, але ми продовжували кудись прямувати.

- Я покажу тобі шлях. Далі ти подбаєш про мене. Дикунів не люблять у ваших краях, - з сумним зітханням вона опустила голову.

- Розумієш... ем.

Я намагалася вигадати як їй пояснити, що зовсім не пам'ятаю минулого померлої.

- Тоді, я сильно вдарилася головою і пам'ятаю лише останні події зі свого життя. - Невиразно пробурмотіла відповідь.

- Нічого. Приїдеш – згадаєш! Ти там господиня. І я сподіваюся, що ти не тримаєш на мене зла.

Тужливий, не бачучий погляд, проплив крізь мене і повернувся вперед, споглядаючи маленьку стежку попереду.